-- Та ми і самі так вважаємо. — погодився з ним, Мозус.
-- Тепер зрозуміло, чому у вас, такий вигляд. Ви вже нас вибачте, за недуже гостинний прийом. Розумієте, наше поселення знаходиться в низині, що весни, нас заливає повінь, та ріка приносить сюди, родючі ґрунти. Від тоді, як ми тут оселилися, наші люди не знають голоду, але навколо селища, самі лише скали. Те що ми вирощуємо, хватає лише нам. Одного разу, ми прийняли голодуючих бродяг, так потім, до нас повалили натовпи таких самих, що ходять в пошуках легкого хліба, ми насилу змогли їх і себе прогодувати. З того часу, наше плем’я, лише посилає допомогу тим, хто постраждав від стихії, чи іншої якої біди, а в поселенні нікого не приймає. Та якщо, ви лише мандрівники, та ще й ідете в такій важливій справі, ми радо вам допоможемо, чим зуміємо.
-- Будемо вам дуже вдячні, а золото все ж візьміть, якщо не за порятунок, то як плату за харчі і одяг.
-- Добре. — погодився чоловік. — Мене звуть Тезей, якщо щось буде потрібно, звертайтесь прямо до мене, або перекажете через мого племінника, Харона. Ви з ним вже знайомі, це той білобрисий задавака.
-- Добре. Я все зрозумів. — погодився з пропозицією, ватажок мандрівників.
Нарешті, всі непорозуміння були вирішені і друзі зайшли в селище, не як бездомні приблуди, а поважними гостями. По приказу старшини, а Тезей саме ним і виявився, їм було надане все необхідне: новий одяг, тепла вода, житло для ночівлі. Крістура відразу понесли до будинку знахарки. Васса ні на крок не відходила від коханого. Вона змочувала водою, потріскані від жару, губи, прикладала вологу ганчірку до його голови. Кровотеча припинилась, та Крістур весь час марив. Він поривався рятувати Шутіма і намагався підвестись, його ледве вдавалося стримувати. Пораненого занесли до невеликого, порослого зеленою травою, двору. На ганок вийшла стара, здавалося стомлена від самого життя, жінка.
-- Марсо. — звернувся до неї один з чоловіків, що ніс пораненого. — Допоможи людині. Він впав у Змію і сильно побився.
Марса нічого не відповіла, лише відчинила настіж двері і рухом голови наказала занести Крістура до своєї оселі. Мандрівники теж хотіли зайти, та вона зупинила їх на порозі, обвела присутніх карими, але вицвілими від часу, очима і зупинила свій погляд на Каролові. Марса якось дивно подивилася йому в обличчя, потім похитала головою і забравши з собою лише Вассу та Мілу, зайшла до будинку, закривши двері перед чоловіками.
-- Чого це вона, так на мене дивилася?— здвигнув плечима юнак.
-- Може, ти їй сподобався. — пожартував Теймур.
-- Я серйозно, а в тебе все хаханьки на умі. — образився Карол.
-- Не сваріться. Лише б вона, Крістурові допомогла. — сумно сказав Шутім.
Він вважав винним себе, в тому, що сталося з його другом.
-- Не хвилюйтеся, Марса знає свою справу. Вже не одного воїна на ноги поставила. — сказав хтось з місцевих.
В середині будинку, було тепло і затишно. В печі горів вогонь і жовтувато-червоне світло заливало невелику, чисту кімнату. Марса запалила ще кілька масляних світильників і поставила поближче до пораненого, щоб як слід роздивитися ушкодження. Чоловік лежав на довгому, але невисокому столі, він був без пам’яті. Знахарка обережно обмацала його. Мілена і Васса стояли поряд і з надією і острахом спостерігали за нею.
-- Допоможіть мені його роздягти. — попрохала стара. — Бач, який велетень, а в мене вже сили не ті, я повернути його, не зможу.
Васса розірвала у Крістура на грудях сорочку і обережно стягла її, спочатку зі здорової руки, а потім з поламаної.
-- Штани теж знімайте, мені потрібно як слід роздивитися його ногу. — скомандувала стара.
Васса розв’язала пояс і опустила штани до низу, оголивши Крістурові, всю його чоловічу красу. Міла почервоніла і відвернулася, щоб не дивитися на це.
-- Ти, дівко, не одвертайся, а допомагай. Він зараз для нас не чоловік, а хворий і його треба рятувати. Будеш соромитись з парубками під копою.
Від цих, старечих слів, Мілена ще більш зніяковіла, але пересиливши себе, почала допомагати. Тіло бідолахи, виглядало жахливо. Майже вся ліва сторона була як один великий синець, а місцями, аж чорна і в пухлинах. Знахарка, спочатку почала ворожити, над ногою. Взяла однією рукою за коліно, а іншою, під стегно, потягла її до низу і повернула трохи в середину. Нога стала виглядати більш природно, але з рани знов побігла кров. Марса дістала білі смужки полотна і туго перев’язала ногу, закріпивши кінцівку, гладко обструганими дощечками, щоб не рухалась.
-- Так, тут все. Подивимось, що з рукою. — стара стала обдивлятися Крістурові, руку. — Тут перелому не має, лише вивих. Ану, дівчата, допоможіть. Потримайте цього красеня ось тут.