Знахарка ткнула пальцем, спочатку під пахву, тоді на шию. Васса і Мілена, зробили як вона просила.
-- А тепер тримайте, щоб не рухався.
Марса смикнула за руку, в плечі щось хруснуло і рука стала на місце. « Добре, що Крістур не притомний.»-- подумала Васса і ніжно провела рукою, по його скуйовдженому волоссі. Коли вже і ребра були міцно перетягнуті, знахарка накинула на пораненого покривало і гукнула чоловіків, щоб ті перенесли його на ліжко.
-- Можна мені, залишитись біля нього?— несміливо спитала Васса, стару Марсу.
-- А ти гадаєш, я сама біля нього сидітиму. — буркнула, та. — Залишайся і доглядай свого невдаху.
Жінка взяла ослінчик і сіла поряд з ліжком, на якому лежав безпорадний Крістур. Вона дивилася на нього і дякувала Богів Світла і Добра за те, що він залишився живим. Для неї зараз, не існувало нічого в світі, крім коханої людини, та і самого світу не існувало.
Марса оглянула і Шутіма, в нього був лише сильний забій, вона напоїла малого якимось відваром, щоб полегшити біль. Мілена та решта мандрівників, пішли разом зі старійшиною до осели, що їм виділили в селищі для ночівлі. Там вже був накритий стіл, горіла піч в якій стояв казан з гарячою водою. Помившись і перевдягнувшись, друзі сіли до столу. Їли мовчки, кожен думав про щось своє і всі гуртом, заново переживали сьогоднішню пригоду.
-- Крістур не зможе іти далі. — першим порушив мовчанку, Мозус. — А ми, не можемо чикати, поки наш друг, видужає. Що робитимемо?
-- Підождемо поки він опритомніє і все йому пояснимо, він зрозуміє. Іти не попрощавшись, не гоже. — сказав Плато.
-- Брат, правий. — підтримав його Капер.
Всі інші, теж погодились з таким рішенням. Їм важко було тут полишати друга, та робити було нічого, люди чикали на допомогу. Кожен день затримки, це нові жертви і нове горе.
В двері постукали, це прийшов Тезей.
-- Вибачте, але за клопотами цього дня, в мене зовсім випало з голови.
-- Що саме?— спитав Теймур.
-- Після того, як ми з вами познайомились, в мене не виходило з думки, що десь я вже чув ці, ваші імена і оце аж згадав.
-- І, де ж саме?— поцікавився Мозус.
-- З тижнеь назад, до нас прийшов старий дід. Він був одягнений у білу сутану і мав довге, сиве волосся і таку ж бороду. Він виявився дуже мудрим і знався на магії. Він вилікував дуже хворого хлопчика, якому навіть Марса не могла допомогти, та плати за це не взяв, а лише попрохав, що коли в наше селище прийдуть люди, яких будуть звати так як вас, то направили до нього. Він оселився на горі, за урвищем. — розповів, старшина.
-- Дивно. Хто б це міг бути?— розгубився ватажок.
-- По опису схоже, на одного з учнів Орнагула, або навіть на нього самого. — втрутився в розмову Карол. — В нашому випадку, вже нічому дивуватися.
-- Хлопець правий. А, як нам, до нього дістатися?— спитав Мозус.
-- Харон, вас, проведе. Він ходив до старого, в тайні від мене, за що йому здорово тоді дісталося. — сказав Тезей і попрощавшись пішов.
Карол вийшов на ганок і сів на сходах, позад нього скрипнула дошка, він обернувся, то була Міла.
-- Можна посидіти поряд тебе?
-- Звичайно, я буду лише радий. — посміхнувся до неї хлопець.
-- Ну от, і ще один день нашої подорожі скінчився. — тихо промовив Карол.
-- А скільки їх ще, попереду?
-- Не знаю. Поряд з тобою, зараз, мені не хочеться про це думати. У тебе такі гарні очі, що дивлячись в них, я забуваю про всі негаразди. Мені навіть страшно уявити, що тебе, могло зараз не бути поряд.
-- Я теж не хочу з тобою розлучатися, особливо, коли ти так гарно говориш.
Дівчина поклала голову йому на плече і закрила очі. Їй і справді було зараз хороше, як ніколи раніше.
Марса зварила і швидко остудила зілля. Разом з Вассою, влили його до рота Крістура, обережно, щоб не похлинувся. Він ще й досі не прийшов до тями. Жінка без зупину, міняла мокрі ганчірки на його голові, щоб збити жар і ні на крок не відходила.
-- Ти , бачу, дуже любиш свого чоловіка. — сказала , дивлячись на її старання , знахарка.
-- Він мені не чоловік , а коханий. — трохи зніяковівши, відповіла Васса.
-- У твоєму віці, вже мають дорослих дітей, а не кохаються.
-- Так, сталося. Ми лише недавно зустріли один одного. — наче оправдовуючись відповіла, Васса.
Вона і сама не с чулася, як почала розповідати старій, про свою долю. Марса слухала не перебиваючи, співчутливо похитуючи головою і час від часу, важко зітхала. Коли жінка закінчила свою розповідь, спитала:
-- А, цей, хоч вартий твоєї любові?