-- Заходьте обережно. Тут можуть бути пастки. — попередив чарівник.
Карол витяг з каменю свою чарівну зброю і першим увійшов до печери, тільки но він це зробив, як миттєво скеля закрилась, зачинивши його у середині. Хлопець не на жарт злякався, він спробував з середини відчинити прохід, та все було марним, скеля не рухалась. З самого початку мандрівки, він ніколи не залишався на самоті, поруч завжди хтось був, навіть у найнебезпечніших випадках. Тепер йому доведеться діяти самотужки. «Лише один пройти там зможе, не допоможе йому друг.»-- прийшли хлопцеві на думку рядки з рукопису. Мабуть так і повинно бути, що він залишився один, вирішив Карол, це додало юнакові упевненості і він рішуче пішов у перед.
Друзі розгублено стояли перед зачиненою печерою.
-- Що ж нам тепер робити?— спитав, швидше себе, чим когось, Мозус.
-- Будемо чикати. Карол хлопець тямущій, щось вигадає. — заспокоїв мандрівників, старий чарівник.
Та хоч би і хотіли товариші допомогти хлопцеві, то не змогли, адже ключ у Карола. Залишилося лише сподіватися на краще.
Карол все далі і далі просувався у середині печери. Він підійшов до вузького тунелю, світло в ньому було яскравіше, значить іти треба саме туди і хлопець пішов. Скоро він дійшов до кінця, попереду виднілась якась зала. Та його чекало розчарування, він опинився знов на початку тунелю.
-- Диво якась!— роздратовано промовив юнак.
Він знову рушив тим самим шляхом, бо іншого не було і знову опинився на початку проходу. І раптом його осяяв здогад:
-- Магра! Ось хто мені морочить голову! Як я відразу не здогадався?
Карол почав розмірковувати, що ж, робити. Як перехитрити зле божество і чи в загалі це можливо. Він спробував мітити стіни, дряпаючи їх ножем. Та подряпини зникали зразу, як він їх наносив. Сліди на підлозі, теж не вдавалося залишити. Тоді хлопець почав рахувати кроки. Якраз на сотні, він повернувся на початок. Тоді він знов пішов до тунелю і коли дорахував до півсотні, круто обернувся і рушив назад. Це спрацювало! Тунель вивів його до невеликого, круглого приміщення, посередині якого стояв постамент, на ньому і лежав Місячний камінь. Він був неймовірно гарний, завбільшки з людський кулак і світився. Це від нього розливалося світло, що освітлювало всю печеру. Та лише юнак зробив крок у його напрямку, як пролунав дикий визиг і звідкись з гори, впала істота у довгому, чорному балахоні. Великий каптур закривав її обличчя. Істота змахнула руками, схованими у довгих, до самого долу, рукавах і ті пролетіли як два гострих леза, перед Кароловим обличчям. Він ледь встиг відхилитися, та все ж отримав глибокий поріз на щоці. Хлопець вихопив кинджал з амулетом і відправив у ворога чарівний промінь. Та це не допомогло, промінь пройшов наскрізь. Істота була дуже швидкою. Вона підскакувала то з одного боку, то з іншого, намагаючись вдарити Карола, своєю дивною зброєю. Юнак ледве встигав ухилятися. Лише це його і рятувало, бо хоч як він не відбивався, воїну Магри, це не завдавало ніякої шкоди, а ось він, вже отримав декілька поранень. Та знов, на порятунок хлопцеві, прийшла згадка про рукопис: «Торкнешся Місячного каменю, не зробить зла тобі Магра.» Коли наступного разу, істота в балахоні підстрибнула, щоб завдати нового удару, Карол кинувся у перед, перекрутився через голову і схопив рукою чарівний камінь. Додолу впала пуста, чорна ганчірка. Задоволений собою юнак, відкинув її ногою і пішов до виходу. Ніхто більше його не путав і скеля відчинилася сама по собі. На зовні його чекали схвильовані друзі. Тільки тепер, Карол, відчув страшенну втому. Він передав Місячний камінь Мозусу і знесилено сів під скелею.
-- Коханий мій, ти поранений?— стурбована Міла, присіла біля нього.
Карол відчув пекучий біль по всьому тілу. В кількох місцях, одяг був розірваний і просяк кров’ю. Дівчина, люблячою рукою, перев’язувала його рани, а він дивився на неї і посміхався. Як виявляється приємно, коли ось так, про тебе турбуються. Ніч минула для Карола, як одна мить. Він навіть не підозрював, наскільки довго пробув у середині гори. Та добре те, що добре закінчується. Зворотній шлях виявився набагато легшим і вже обід друзі розділили в печері Фалонда.
-- Що ж, юні мої друзі. — почав розмову чарівник. — Зробимо підсумки вашої праці. Що ви маєте, на цей час?
-- Ми маємо шерсть червоної ящірки, крило морфіна і Місячний камінь. — сказав Мозус.
-- А ще, закляття, що дав нам Орнагул. — добавив Карол.
-- Добре. Та ви розумієте, що це не кінець. По переду на вас чекають нові випробування. Можливо вони важчі за ті, що вам довелося пройти. — мовив старий. — Вам залишилося добути око дракона-слактора у Акварії і Камінь Сонця. Зараз ви отримаєте від мене останню настанову, насамперед, ради неї, я і вирушив сюди, та учора не хотів про це говорити. Мені потрібно було побачити, що ви за команда. Ви гарні друзі і справжні бійці, я задоволений. Вам, справді під силу, виконати це завдання.