-- Ну і що це означає?— спитав Теймур, озираючись на товаришів.
-- Не можу тобі відповісти. — спокійно проказав Мозус. — Скоро, гадаю, ми все зрозуміємо.
Черепахи продовжували пливти, не звертаючи ні на що уваги. Лускате створіння знов з’явилося поряд, але вже не само, а з кількома такими самими істотами. Вони наче перемовлялися по між собою, то відкриваючи то закриваючи свої риб'ячі роти. Одна з них обігнала черепах і щось їм показала. Тварини різко змінили напрямок руху і попливли в інший бік. Лускаті істоти пливли поряд, так само швидко як і черепахи. Крізь прозору воду, мандрівники добре бачили їхні видовжені і дуже граційні тіла. Перетинки на кінцівках допомагали їм краще рухатись у воді. Друзі розуміли, що поряд з ними розумні істоти, але як здогадатися, що вини замислили. В цих акваріанських просторах, подорожуючи були безпорадними як малі діти, що ледь навчилися ходити. Карол уважно дивився на одну з цих істот, він намагався звернутися до неї, як це робила цариця Ная. І це спрацювало! Створіння повернулось до хлопця і наблизилось. Юнак не почув ніякого голосу, але одразу зрозумів, що вони направляються у помешкання чарівника Валерома, а їх супроводжують його помічники і учні. Карол одразу повідомив про це друзів.
-- Ти впевнений, що не помиляєшся?— перепитав його Мозус.
-- Не знаю чому, але впевнений. — сказав хлопець.
-- Значить ти зможеш з ними спілкуватися. Це добре…
Та не вспів Мозус закінчити свою думку, як Карол вигукнув:
-- На нас чекає якась небезпека! Приготуйтесь!
Він вихопив свого короткого меча і наче завмер в очікуванні. Лускаті створіння, наче зграйка сполоханих рибок, пірнули на глибину, черепахи за ними, потягши за собою своїх пасажирів. Мандрівники вже хотіли відпустити панцері і спливати, як раптом вода над ними потемніла, якась велика тінь насунула і закрила світло. Люди позадирали голови, прямісінько над ними, пливла велика рибина. Вона хапала здоровенним ротом воду і випускала її крізь зябра. Черепахи обпливши її, спливли на поверхню і якраз вчасно, бо у мандрівників у легенях закінчилося повітря. Велетень зник у далині і подорож знову стала спокійною.
-- Цікаво, це єдине страшне створіння в цьому світі, чи є ще і інші?— поцікавився Плато.
-- Мені, якось, не хочеться про це дізнаватися. — відповів його брат.
Мешканці Акварії зупинилися, черепахи теж.
-- Що, цього разу?— роздратовано спитав Теймур.
Наче розуміючи його тривогу, акваріаниць підплив до Карола і подивився на нього.
-- Ми на місці. Зараз нас проведуть до Валерома. — озвучив хлопець пояснення істоти.
Досі спокійна поверхня води, почала бурлити і випускати на гору величезні бульбашки. На поверхні з’явився, темний горбик, він поволі висувався і перетворися на півкулю сіро-зеленого кольору, покриту водоростями і ракушками, наче дно судна, яке довго знаходилося у морі. У кулі відкрився прохід, виявилося це якийсь плавучий транспорт. Мандрівники полишили черепах і перебрались на нього. Двері зачинилися і півкуля почала опускатися в глиб океану.
--Щось, мені, це не подобається, наче ховають живцем. — тихо промовив Шутім.
Та спуск несподівано припинився, з зовні щось зашурхотіло, двері відчинилися і мандрівники опинилися у підводному приміщенні. Здивуванню і захопленню їхньому не було меж. Вони знаходились, наче, в скляній банці, за стінками якої, вирувало підводне життя. Це була казкова країна, наповнена дивовижними барвами і невідомими, для мандрівників, істотами. Океанські рослини і риби захоплювали розум своєю різноманітністю. Саме приміщення, в якому опинилися мандрівники, теж було незвичайне. Його підлога була вистелена жовтим каменем, який світився з середини не яскравим , але приємним світлом, посередині приміщення був розташований басейн. Вода в ньому доходила до самих країв, але не переливалась. Враз, вона наче закипіла і з води показалася риб’яча голова, з великими, вилупкуватими очима, але колір їх був не природно-червоний, наче то не очі, а бульбашки з кров’ю.
-- Ось і господар. — тихенько промовив Мозус.
Друзі завмерли в очікуванні. Луската істота піднялась на повний зріст і повернула голову в напрямку людей.