Карол відчув потребу підійти до цього акваріанця. Він нерішуче зробив кілька кроків у перед і не відриваючи погляду від господаря приміщення, зупинився перед самим басейном. Друзі прослідували за ним. Хлопець обернувся до них і сказав:
-- Це, Валером , владика цього світу і чарівник. Через нещасний випадок він втратив зір, але його поради, все ж, зможуть нам допомогти.
-- Звідки, ти, це знаєш?— спитав у нього Теймур.
-- Сам не розумію. Можливо мешканці Акварії, якось передають мені цю інформацію.
-- Тоді розкажи йому про нас, хай щось порадить. — попрохав Мозус.
-- В цьому немає потреби, він вже все знає. Валером уміє читати думки. Його помічники і учні, допоможуть нам знайти дракона. В ночі він відпочиває на маленькому острівці, а в день полює на велику рибу. Ту, яку ми бачили, пливучі сюди. Однієї такої рибини йому вистачає на кілька днів. Коли слактор ситий, він менш небезпечний.
-- Будимо сподіватися, що нам пощастить. Адже яких він має бути розмірів, щоб уполювати таку здобич?— похитав головою Плато.
-- Я з тобою цілком згодний. — промовив ватажок. — Навіть не уявляю, як ми його здолаємо.
-- У дракона-слактора, є вразливе місце, якраз за зябрами, ближче до черева. Якщо його туди поранити, він стече кров’ю і здохне. — відповів Карол на це питання.
-- Коли ми зможемо вирушити на полювання?
-- Як тільки самі будемо готові.
Валером зник у басейні. Теймур підійшов до скляної стіни і став роздивлятися красу океанського дна. Можливо більше ніколи в житті, він не побачить такого. Юнак, ще з дитинства марив морськими пригодами. Його дядько жив на узбережжі і був моряком. Та все якось не випадало нагоди, відправитись до нього. Лише тепер, Теймур повірив у його розповіді, про захоплюючий морський світ, коли побачив його на власні очі. Несподівано, прямо перед ним, виникла постать акваріанця. Істота показала кінцівкою на плаваючий засіб.
-- Вони готові супроводжувати нас. — пояснив побачене, Карол.
-- Зрозуміло. Тоді в дорогу, друзі! — вигукнув Мозус. — Шутіме, ти залишаєшся з Мілою. Речі теж не беремо, лише зброю і без суперечок.
Коротун навіть рота не вспів відкрити, а двері зачинилися. Мілена з Шутімом побачили, як схожий на півкулю корабель, почав підійматися у гору і скоро зник у товщі води. Залишившись у двох, вони підійшли до басейну і сіли на бордюр.
-- Знаєш, Міленко, іноді мені здається, що я даремно відправився у цю подорож. Я тут нікому не потрібний. Лише заважаю. Треба було залишитися в Сулерії, біля Шамілі.
Міла поклала йому руку на плече і зазирнула в очі:
-- Слухай, Шутіме, ти пам’ятаєш, що сказав Орнагул? В цій подорожі немає зайвих. В кожного з нас своє призначення. Просто твій час, ще не настав, як і мій. Бо я, інколи, теж відчуваю свою не потрібність. Та це, не так! Повір мені.
Шутім нічого не відповів, лише важко зітхнув. Мабуть він, все ж, залишився при власній думці.
Чоловіки вже були на поверхні океану. Їхній кораблик плив , легко розтинаючи хвилі, наче його хтось тягнув, адже не було ні вітрил, ні весел. Час тягнувся повільно, друзі то один , то інший визирали на зовні, намагаючись, хоч щось побачити в далечі, але навколо була лише вода. По обидва боки від суденця, пливли учні Валерома, вони справно виконували наказ свого володаря.
-- Не хвилюйтеся, до темряви будемо на місті. — заспокоїв їх Карол.
-- Не уявляю, як моряки, витримують таке. Місяцями пливти по океану і бачити лише небо та хвилі. — промовив до товаришів, Плато.
-- А , мені подобається. — сказав Теймур. —Я все життя прожив у лісі і великою водою, для мене, було лісове озеро, а це, просто неймовірне видовище. Якщо я повернусь у рідний світ, то подамся до моря і наймуся матросом.
-- А я, разом зі своєю родиною, повернуся в рідне селище. Відбудую його і житиму як і раніше. — тихо, наче сам до себе, промовив Мозус.
-- Хлопці, а ви чим займатиметесь?— спитав братів-болотників, Теймур.
-- Я, житиму як і раніше, можливо одружусь. А, ти, Капере?
-- Я , теж одружусь. Набридло холостяцьке життя. — відповів хлопець.
-- Ну звісно! Як я забув, ти ж і наречену для себе приглядів! — засміявся Плато. — Пам’ятаєш, Кароле я розповідав? Ти , ще сказав, що вона твоя сестра.
-- Пам’ятаю. — посміхнувся юнак. —А, ось моє майбуття, невідоме навіть мені. Коли…
Карол, ще щось, хотів додати та замовк, до суденця підплив один з акваріанців.
-- Попереду густий туман, і острівець, до якого ми пливемо, майже не видно. Ми будемо пливти далі, чи зачекаємо?— запитав він у друзів.