-- Куди сховатися?
-- Під воду!
Набравши в легені повітря, мандрівники пірнули. Акваріанці повискакували з води і почали дразнити дракона, той попався на цю уловку і посунувся за ними, він знав як полювати на тих, хто живе у воді. Мозус, та його команда не гаяли часу, коли по біля них посунуло здоровенне тіло слактора, вони один за одним здерлися на нього, чіпляючись за плавники. Дракон опинився на глибині, лускати істоти, все ще відвертали його увагу на себе. Мандрівники прив’язали до плавника мотузки і спустилися у воду, по обидва боки голови чудовиська. Вони били його мечами доки в них вистачило сили. Кров дракона закрасила навколо всю воду в червоний колір. Від нестачі кисню у них паморочилося в головах, та друзі не зупинялися. Вони розуміли, другого шансу у них не буде, треба закінчити все одразу. Від болю чудовисько вискочило із води і замотиляло головою, розкидавши своїх ворогів на всі боки, а потім попливло назад, до острівця. Карол виплив на поверхню води. Залишившись сам в цьому тумані, хлопець не знав в якому напрямку пливти. Він за панікував, та на виручку до нього підплив лускатий друг. Карол поплив за ним і невдовзі об’єднався зі своїми друзями, яких до купи, теж зібрали, океанські жителі.
Вибравшись на мілину, друзі побачили, як в передсмертних судорогах звивався слактор, розмазуючи кров, по всьому своєму тілі. Та сили поступово полишали його. Він рухався все повільніше. Мандрівники обережно виходили із води, але наблизитись до дракона , поки що, не насмілились. Теймур і брати, рушили вздовж тіла в бік голови, а Карол і Мозус залишилися на місці і це виявилося їхньою помилкою, помираючий дракон, в останній своїй конвульсії, ударив хвостом і влучив прямо в бік ватажкові. Підлетівши кілька метрів у гору, Мозус, усією масою свого важкого тіла, упав на гостре каміння острівця поруч з мертвим слактором.
-- Мозусе! Ні!
Карол біг до свого друга, розтинаючи ногами, важку морську воду, час навколо нього, наче зупинився і йому здавалося, що він майже не рухається. Сильний , тупий біль здавив груди, не даючи дихати. Товариші почули його крик і кинулись назад, на допомогу. Мозус лежав між камінням, а Карол намагався привести його до тями. Сам не усвідомлюючи того, Мозус замінив йому батька і втратити, ще і його, для хлопця було великим горем. Від розпачу, він став сам не свій. Теймур намагався заспокоїти Карола, та марно, юнак упав чоловікові на груди і заридав. Несподівано він затих, наче втратив свідомість. Друзі хотіли його віднести в сторону, та зупинилися і завмерли від побаченого. З пальців, у Карола пробивалося світло і наче розтікалося по всьому тілу Мозуса , насичуючи кожну його клітинку. Рани почали закриватися і чоловік почав дихати. Заворожені цим видовищем, мандрівники боялися поворухнутися, щоб не завадити Каролові. Та ось, сіяння зникло, а хлопець так і залишився лежати. Ватажок відкрив очі і здивовано роззирнувся. Побачивши непритомного Карола і плями крові на своєму одязі, обхопив його своєю сильною рукою і обережно поклав поряд :
-- Кароле, хлопчику, що з тобою?— стурбовано спитав, він .—Я пам’ятаю, мене вдарив хвостом слактор, його, що, теж зачепило?
-- Заспокойся, Мозусе, з хлопцем все буде добре. — обізвався до нього Капер. — Він втратив багато сили, рятуючи тобі життя.
-- Моє життя? А, хіба, це не Каролова кров, на моєму одязі, адже я не поранений.
-- Тепер, ні. Хлопчина залікував твої рани. Мабуть від розпачу, який він відчув, втративши тебе, проявилися його сили, про які говорила Марса.
Ватажок з ніжністю подивився на знесилене тіло юнака і обережно поляпав його по щоці:
-- Карол, друже мій дорогий, отямся.
Хлопець відкрив очі і притулившись до широких грудей старшого товариш, заплакав наче дитина:
-- Мозусе, ти живий. — крізь сльози проказав він.
-- Ну , годі тобі. — розгубився чоловік і поляпав друга по спині.
Нарешті всі заспокоїлись. На них чекало ще багато роботи. Вони пішли до голови дракона і видовбали йому око, воно виявилося великим і важким. Поклавши здобич на рядно, мандрівники поволокли його до свого дивного човна. Повернулися чоловіки, до підводного будинку виснажені, але задоволені собою. Їм вдалося добути останній інгредієнт до чарівного зілля. Тепер справа за Валеромом. Він вже чикав на них, разом з Мілою і Шутімом.
-- Нарешті ви повернулися! — радо вигукнула дівчина, коли друзі зайшли у відчинений прохід.
Вона обняла всіх по черзі , а Карола поцілувала.
-- Дуже приємно, коли на тебе чикають. — прошепотів він, їй на вушко і поцілував у відповідь.