-- Який жах. — висловила свої відчуття Міла.
З нею були всі згодні.
-- Як дивно бачити бій, у якому сам приймав участь зі сторони, та ще й через стільки років. — задумливо промовив Мозус.
-- Друзі, дивіться, он стоять коні. — звернув увагу товаришів, на загорожу зі скакунами, Шутім.
-- Ці коні належать махтеріанцям, пішли підійдемо по ближче. — сказав Мозус.
Мандрівники, обережно, не привертаючи уваги спустилися в долину і наблизились до загону з кіньми.
-- Чекайте на мене тут. — наказав Мозус, а сам десь побіг.
-- Куди це, він?— здивовано спитав Шутім.
Інші, теж розгублено пожимали плечима. Невдовзі ватажок з’явився з кількома зеленими стрічками у руках.
-- Це, знак належності до війська Махтерії. Ми їх одягнемо і переїдемо через долину з їхнього боку. За коні я теж договорився, їх охороняє мій знайомий. Правда мені довелося сказати, що я батько того Мозуса, якого він знає. Все ж, я сам з собою, мабуть таки дуже схожий!
Друзі повеселіли, лише Карол про щось напружено думав і не звертав уваги на те, що сказав Мозус.
-- Кароле, ти чого?— поцікавився Шутім.
-- Ви ідіть і чекайте на мене, між отими двома пагорбами. — показав хлопець на інший бік долини.-- А я, навпростець. У мене тут є справа.
-- Кароле, це небезпечно! Там іде бій і тебе можуть поранити!— спробувала зупинити, його Міла.
Та він не хотів нічого чути, лише махнув рукою і побіг просто у саму гущу битви. Друзі подивилися йому в слід і пішли по коні.
-- Не хвилюйся, Міло, хлопець знає що робить. — заспокоював дівчину ватажок, але сам хвилювався не менше.
Карол вже був у гущавині бою, з усіх боків дзвеніли мечі, чулись вигуки і лайка, стогнали поранені. Хлопець тримав і свого меча напоготові, але в бійку не встрявав. Він напружено видивлявся, таке знайоме і рідне обличчя. Несподівано йому перегородив дорогу каурданець. На вигляд, він був трохи старшим за Карола, але майже такої ж, постави. Він замахнувся мечем, та юнак вже був напоготові. Леза схрестилися в повітрі, аж іскри полетіли. Карол тільки зараз відчув, всю майстерність батькової науки, він спритно володів мечем і розумів тактику бою. Ворог скоро зрозумів, що даремно його зачепив, та все ж не відступав. Карол не хотів його вбивати, він улучив момент і вдарив хлопця по голові рукояттю, той впав на землю, а юнак побіг далі. Ще кілька разів, йому доводилось вступати у бій з горянами і кожного разу він виходив переможцем. Карол біг навмання, він відчував, що ноги, самі винесуть його туди, куди треба і не помилявся. Попереду він побачив двох дужих воїнів, що билися між собою. У юнака затремтіли ноги і серце закалатало мов скажене, він бачив свого батька живого, молодого і сильного. Саме для цього він і біг сюди, ризикуючи власним життям. Карол накинув на голову каптур, щоб не видно було обличчя і рушив у перед. Він побачив, як батько позадкував від свого ворога, перечепився за убитого вояка і упав. Горянин заніс над ним свого велетенського меча. Розуміючи, що не встигне добігти, Карол вихопив кинджал і кинув. Ніж влучив, якраз ворогові проміж лопаток. Вояк хитнувся, меч випав з рук і він рухнув на землю. Підбігши до батька, Карол не рішуче зупинився, він не знав що йому сказати, а лише дивився на нього і посміхався. Зараз хлопець був упевнений, що ризик, якому він себе піддав, був вартий цієї зустрічі. Сарман навіть ще не знає, що у нього колись буде син, а він уже стоїть перед ним. Карол нахилився і витяг кинджал з мертвого тіла і вже намірився іти, коли несподівано почув за спиною рідний голос:
-- Як тебе звуть, юначе?
-- А, навіщо, це вам?
-- Хочу назвати твоїм ім’ям, свого майбутнього сина.
-- Тоді, назви його Каролом.
Сарман посміхнувся і махнув хлопцеві рукою, а потім зник з очей в пилу бою.
До місця зустрічі, Карол встиг, якраз вчасно.
-- Давай швидше, синку, поки на нас не звертають уваги. — гукнув йому Мозус.
За мить, хлопець уже сидів у сідлі і мандрівники, підганяючи скакунів, рушили в путь. Деякий час, вони ще чули відголос бою, потім все стихло. Дорога не була рівною, вона то круто підіймалась у гору, то стрімко бігла до низу, але верхи, друзі подолали її швидко. В черговий раз виїхавши з ями на пагорб, вони нарешті побачили море.