-- До перешийка, їхати ще далеко, а через воду, рукою подати. Он видніється беріг півострова. — це сказав Капер.
За морською гладдю, він з братом, бачили рідну землю, яку довелося покинути через клятих шорхів. Плато під’їхав до брата і обійняв за плече.
-- Не сподівався, знов, побачити Стеркію?— спитав він.
Капер похитав головою. Він не міг говорити, сльози душили горло і щоб не показати своєї слабкості, юнак пришпорив коня і поскакав до берега. Зараз він вже не був «болотником», а був вірним сином, своєї спаплюженої землі, готовий за неї віддати життя.
Майже біля самої води, стояло кілька рибальських хижок. Старий дід сидів на призьбі і курив люльку. Мандрівники спішились, підійшли до старого і привіталися.
-- Доброго дня, батьку!
-- І вам, того ж. — чемно відповів старий і примруживши око спитав. — Куди це ви направляєтесь? Всі наші чоловіки зараз на війні. Ви бува не дезертири?
-- У нас, діду своя війна. – відповів йому Плато. — Нам необхідно потрапити на Стеркію. У вас не найдеться човнів?
-- На півострів?— перепитав старий. — Та ви з глузду з’їхали! Там же якийсь жах діється. Підземна нечисть у ночі вилазить із своїх нір і пожирає все живе і ви хочете прямісінько їм у зуби?
Плато ствердно похитав головою.
-- Тоді, ви насправді божевільні. — зробив висновок дід . — Он там біля причалу, прив’язані кілька човнів, беріть який хочете, рибалити однаково немає кому.
Мандрівники подякували і пішли у напрямку, який їм показав дід. Справді, скоро побачили невеликий причал і кілька човнів біля нього. Вибрали найбільшого і взявши дві пари весел почали всідатися, аж раптом почули жіночий крик.
-- Що ж це діється? Серед білого дня грабують. Куди ж це ви, човна тягнете?
На березі стояла жінка у довгому сірому платті і боса. Вона кумедно підперла боки руками і всім своїм виглядом показувала, що нічого не боїться і за своє добро битиметься як левиця.
-- Та не кричіть ви так, добродійко. — спокійно обізвався до неї, Теймур. — Щоб узяти човна, ми спитали дозволу, он у діда, що курить люльку.
Старий і досі сидів на призьбі, чоловік зрозумів, що мова іде про нього і помахав жінці рукою, даючи зрозуміти, що все добре.
-- Ще, ми залишаємо вам, коней. Бо човна, мабуть не зможемо повернути. — продовжив розмову , хлопець.
-- А, куди ви вирушаєте?
-- На півострів.
Жінка нічого не сказала, лише похитала головою. Так вона і стояла на березі, поки її могли бачити друзі, що вже відправились у своє плавання.
Земля Стеркії, здавалось знаходиться зовсім поряд, але сильна течія заважала і відносила човен у бік. Ще й вітер здійнявся, і погнав по воді хвилі. Ніхто з мандрівників, не був справним веслярем і їм коштувало великих зусиль, утримувати човен у потрібному напрямку. Від сильної хитавиці, Мілу почало нудити.
-- Коли ж ми, дістанемось берега. Сил моїх вже немає, витримувати це гойдання. Скільки житиму, більше ніколи не сяду в човна.
-- Потерпи, трішечки. Ми вже майже припливли. Дивись, берег майже поряд. — утішав її, Карол. — Люба моя, ти ж ніколи не була плаксійкою.
Дівчина винувато потупила погляд і пригорнулась до юнака.
-- Її нудить від того, що ми голодні. — став на захисток дівчини, Шутім. — Мені, теж зле, два дні крихти в роті не було.
-- Не перебільшуй, друже. — посміхнувся до нього Мозус. — Це тобі лише здається!
-- Здається! Та я такий голодний, наче місяць не їв!— обурився коротун. — Хтось обіцяв добути харчі.
Шутім з докором глянув на Плато, малий і справді виглядав виснаженим.
-- Вибач, друже. Треба було спитати харчив у жінки, в селищі рибаків. Та якось з голови вилетіло. Та на березі щось придумаємо. Нарешті, вкрай виснажені, вони дістались до суші. Вилізли з човна на м’який, гарячий пісок і попадали знесилені. Та довго відпочивати не було часу. Плато і Капер непогано пам’ятали рідні місця і стали для друзів провідниками. Природа Стеркії була неймовірно красивою. Боги здається, подарували їй, все що могли: чудове чисте море, високі засніжені на вершинах гори, смарагдові долини і повноводі ріки. Землі на півострові були родючими і тому тут, буяла різноманітна рослинність, від густих, шовковистих трав, до дрімучих, не прохідних лісів.
-- Важко повірити, що в ночі, ці місця стануть небезпечними. Тут так гарно!— сказала з захопленням дівчина.
-- На цій землі, люди ні в чому не знали нужди, але жадібність, то велика і руйнівна сила. Саме вона знищіла, таку сильну і багату державу. — підтримав розмову Мозус.
-- Ми покинули наш край, ще малими і довго блукали світом, у пошуках гарного місця, для нашого племені. Та ніде нічого схожого, так і не знайшли. — сумно сказав Плато.