-- Молодець, хлопче!— гукнув Теймурові, Мозус розмахуючи мечем, щоб налякати наближаючихся шорхів і пропускаючи попередь себе своїх товаришів. Як тільки він зайшов сам, мандрівники швиденько закрили прохід і засунули засув. Вони опинилися на широкому, кам’яному подвір’ї, посеред якого стояла статуя бога Норка.
-- Яке тут, все мені знайоме. — промовив Шутім і підняв голову в гору, щоб роздивитися храм. Раптом в одному з віконних пройомів, він побачив світло.
-- Гляньте, братці! В середині хтось є!
-- Так, ми це вже зрозуміли. Зараз розберемося, хто тут хазяїнує.
Вхідні двері до самого храму, відчинилися легко, або їх забули замкнути, або навмисно залишили відчиненими. За дверима був суцільний морок.
-- Місячний камінь!— згадав Карол. — Він світиться у темряві!
Мозус розв’язав торбину і дістав камінь, яскраве зеленкувате світло, залило все навколо.
-- Це зовсім інша справа, з таким світлом, нам ніякі шорхи не страшні, чому ми раніше не здогадалися!— захоплено вигукнула Мілена.
-- Тепер ми зможемо, тут, все добре роздивитися. — погодився з нею Мозус.
Першою , на їхньому шляху, була тронна зала. В подібній , їх колись засудили на страту, в угоду Норку. Тільки тепер тут не бахкали барабани і стояла мертва тиша. Під високою стелею гулко відбивалися їхні кроки і навіть найтихіший шепіт, тут здавався гучним.
-- Ого-го-го. — закричав Теймур, задравши голову до гори і розкинувши руки у різні боки. Зала відгукнулась стоголосою луною. Від несподіванки, його друзі здригнулися.
-- Теймуре, ну що ти виробляєш?— суворо спитав, Мозус.
-- А, чого нам, тут боятися? У нас є світло, шорхи і близько до нас не підійдуть, а проти інших, у нас є зброя. — він витяг і показав усім свого меча.
-- Ну добре, сміливцю, тоді пішли далі. На скільки я пам’ятаю, нам треба вийти з відси і пройти трохи далі по коридору, там буде трапезна.
-- Я теж пам’ятаю цей шлях, а частували нас там непогано!— вставив і своє слово Шутім.
Зайшовши в середину кімнати, мандрівники побачили стіл, а на ньому горів масляний світильник, та стояла тарілка з залишками не хитрої вечері. Плато доторкнувся до посудини, вона була ще тепла.
-- Здається ми когось потурбували і не дали йому доїсти вечерю.
-- Тарілка лише одна, а це означає, що в храмі, крім нас знаходиться лише одна людина, але як її відшукати, якщо вона від нас ховається, а храм такий великий!— розгублено розвів руками Карол.
-- Напевно, цей хтось, знає де схований Камінь Сонця! Чого б це нам не коштувало, а ми повинні його відшукати!— сказав ватажок.
-- Нам треба розділитися. Ми з братом, візьмемо цей світильник і підемо ліворуч по коридору, а решта, праворуч. — розпорядився Плато. — Обдивлятимемось усі закутки, можливо десь і натрапимо на господаря.
-- Гарний план. — погодився Мозус. — Не будемо гаяти часу, в нас його обмаль.
Друзі розійшлися в врізнобіч. Храм і справді був величезний. Майже всю ніч бродили по ньому мандрівники, але так нікого і не знайшли, горішні поверхи були порожні, але ще, залишалося підземелля. Та щоб спуститися туди, потрібно запастися вогнем, одного Місячного каменю, було не достатньо. Мандрівники відклали, цю подорож до ранку, а поки, вирішили трохи перепочити. Вони всі зібралися в великій залі і посідавши на сходах, що вели до трону, стали розмірковувати, як діятимуть.
-- Гадаю, наш невідомий друг, ховається у підвалі, бо на горі ми його не зустріли. — висловив своє припущення, Мозус.
-- Мабуть ти правий. — погодився з ним Теймур.
-- А я, в цьому не впевнений. — раптом, обізвався Карол. — Пам’ятаєте, як з’явився біля трону верховний жрець. Він же не проходив через всю залу, а вийшов із за трону. Мабуть там є якась кімната.
Хлопець піднявся в гору і почав ходити навколо трону, шукаючи важіль, та нічого схожого не знаходив. Друзі вирішили йому допомогти. Коротун побачив звисаючу зі стелі, блискучу, ковану фігурку шорха і вирішив дістати її, він підстрибнув, але не зміг дотягтись. Побачивши його старання, на допомогу прийшов Капер. Хлопець потяг фігурку до низу і несподівано стіна відкрилася.
-- Отакої! Виходить, Шутім знайшов важіль, а ми шукаємо на підлозі і стінах, а він висить прямісінько перед нами. — засміявся болотник.
За стіною була кімната схожа на кабінет. Тут стояли шафи з рукописами і великий стіл, завалений свитками, чистими листами паперу і при належностями для письма. В кімнаті горіло кілька світильників. Карол заглянув в один з них, він був повний оливи.