-- Тепер, нам вистачить світла, обійти підземелля. – сказав він друзям.
-- Це добре. — кивнув головою Мозус. — Тільки я не розумію, світильники горять, а в кімнаті нікого не має. Якщо вхід один, то повз нас, він би не пройшов.
-- Ти правий. Значить тут, є ще один вихід. — підтримав його Перус.
-- Але де?— спитав Шутім. — Знову будемо шукати?
-- В тебе, це не погано виходить. — посміхнувся, до нього Теймур.
Натхнений цією похвалою, коротун, разом з друзями, почав вивчати кабінет. Він помітив біля одного зі стелажів, на підлозі дивні подряпини і показав їх Мозусові. Не довго розмірковуючи, ватажок потяг полицю на себе, за нею відкрився прохід. Вузькі сходи вели до низу.
-- Ну, що я казав. — обернувся ватажок до друзів. — Ось, ще один хід.
Взявши світильники, друзі почали обережно спускатися ідучи, один за одним. Нарешті вийшли до якогось коридору. Кам’яні стіни і підлога, надійно захищали його від вторгнення шорхів. Це мандрівників заспокоїло, вони могли вільно тут ходити. Жриці, що будували цей храм, не були дурнями. Вони хоч і слугували Норку і його створінням, та змогли убезпечити себе. За одним з поворотів коридору, друзі побачили рожеве світло, що швидко віддалялось.
-- Ви це, бачили?— спитав Мозус. — Здається ми наздоганяємо господаря, прибавте ходу.
Ватажок побіг у перед, та невдовзі зупинився, коридор розділявся на кілька проходів.
-- Треба знову розійтися, як там, на горі. – запропонував Теймур. — Брати підуть разом, я з Каролом і Міленою, а Мозус з Шутімом.
Ніхто не сперечався і пошуки оновилися.
Брати обережно просувалися в перед, але нікого не помітили і послабили свою пильність. В такому небезпечному місці, цього ніяк не можна було робити, вони почули по зад себе, якийсь шурхіт. Блиснуло яскраве світло. Капер зупинився і випустив з рук світильника.
-- Як, ти так не обережно. — дорікнув Плато, братові, але той не обізвався.-- Капере, ти чого мовчиш ?
Знову Плато не почув відповіді, йому стало моторошно. Хлопець опустився на коліна і навпомацки став шарудіти по підлозі і наткнувся на братову руку. Він потяг за неї, та Капер не ворухнувся. В передчутті страшного лиха, болотник підсунувся ближче і при підняв нерухоме тіло. Вся спина брата, була залита липкою рідиною, а між лопаток тирчав, холодний, металевий кілок. Плато не тямлячи себе, закричав з усієї сили, що була в його легенях, наче хотів видихнути з себе життя. На цей крик прибігли решта мандрівників і принесли з собою світло. Вони побачили те, чого б краще, ніколи не бачити. На кам’яній підлозі сидів Плато, він обнімав скривавлене братове тіло і плакав мов дитина. У Капера зі спини, тирчав великий ніж. Розгледівши крізь сльози своїх товаришів, болотник показав рукою на вузький прохід у стіні.
-- Він, десь там, ми не побачили цього проходу. Він напав з заду.
-- Мілено, залишися тут. — наказав Мозус. — Решта за мною.
Залишивши дівчині світло, чоловіки кинулися навздогін за вбивцею. Та знову зосталися не з чим. На них чикав, справжній лабіринт.
-- Що, далі?— несміливо запитав коротун.
-- Те, що і раніше, шукати. — відповів Мозус. — Ти підеш зі мною, а Теймур з Каролом у іншому напрямку. Будьте обережні, ми не до оцінили, цю людину, це справжній ворог, лютий і підступний. Не встигли хлопці відійти, як наштовхнулись на невисокого, миршавого чоловічка, трохи вищого за Шутіма. Він тримав у руці сяючий, рожевий камінь. Друзі оторопіли від несподіванки, а чоловічок кинувся тікати. Теймур отямився першим і побіг на вдогін. Постать з каменем зникла за поворотом, вугляр не розмірковуючи за нею і з розгону налетів на сильний удар, ногою в груди. Відлетівши до стіни, він вдарився головою і майже непритомний посунувся на підлогу.
-- Як, ти, друже?— підбіг до нього Карол.
-- Могло бути і краще. Не зволікай, доганяй його, але будь на чеку, він хоч і невеликий, та сильний і вправний.
-- Та я, бачу.
Карол побіг далі за рожевим сяйвом. Чоловік тікав вниз по сходах, та раптом зник з очей, та це хлопця не зупинило, він продовжував бігти. Коли до кінця сходів залишилося кілька ступень, хлопець за щось перечепився і сторчакнувши, покорився в низ. Лише дивом, він нічого собі не зламав. Від болючого удару, він деякий час не міг поворухнутися, несподівано побачив над собою, зловісно-усміхнене обличчя і занесену для удалу, важку палицю. Хлопець смикнувся у бук, палиця просвистіла по біля вуха і гупнула об підлогу. Не чикаючи наступного замаху, Карол відштовхнувся і вскочив на ноги. Він кинувся на ворога і збивши з ніг, притис до підлоги. Нарешті підоспіли Мозус, Теймур і Шутім, гуртом вони зв’язали чоловічка. Коротун уважно подивився йому в обличчя і здивовано вигукнув: