І я теж колись вмів робити це. І ключ до цього вміння, раптово зрозумів я, лежав у розумінні Амбера.
Але я не міг ЦЕ згадати.
Дорога різко повернула, пустеля скінчилася, всюди лежали поля з високою блакитною травою. Через деякий час пішли невеликі пагорби, біля підніжжя третього горба бруківка скінчилася, і ми виїхали на вузьку брудну дорогу. Вона була досить вибоїстою і звивалася поміж інших високих пагорбів, порослих невисокими колючими кущами.
Приблизно через півгодини ми в'їхали в ліс товстих майже квадратних дерев, з безліччю дупел в стовбурах, з химерно порізаним листям осіннього жовтого і пурпурного кольорів.
Почав накрапати невеликий дощик, згустилися тіні. Від мокрого листя, що лежало на землі, піднімався блідий туман. Звідкись справа почулося звіряче виття.
Кермо поміняло форму ще три рази, в останньому варіанті перетворившись на дерев'яний багатокутник. Автомобіль став більший і вищий, і на капоті невідомо звідки з'явилася прикраса у формі птаха фламінго. Цього разу я втримався від яких би то не було зауважень і обмежився тим, що мовчки намагався пристосуватися до сидіння, яке теж весь час змінювало форму, і до управління незвичайним автомобілем. Рендом, однак, подивився на бублик після останнього перетворення, похитав головою, і раптово дерева стали значно вище, з кетягами ліан і мережами павутини, а машина набула майже колишнього вигляду. У нас залишалося ще півбака бензину.
— Поки що ми просуваємося вперед, — зауважив мій брат, і я згідно кивнув головою.
Дорога раптово розширилася і стала асфальтовою. По обидва її боки розташувалися канали, в них текла брудна вода. Листя, дрібні гілки і різнокольорові пір'ячко плавали по поверхні.
Тіло раптом стало легким, голова закрутилася…
— Дихай повільно і глибше, — порадив Рендом — Спробуємо пройти тут навпростець, і атмосфера, і гравітація деякий час будуть іншими. По-моєму, нам досі здорово щастило, і я постараюся скористатися цим — під'їхати так близько, як тільки можна, і чим швидше, тим краще.
— Непогано придумано — зауважив я.
— Можливо так, а можливо й ні. Але принаймні я вважаю, що гра коштує сві… Обережно!
Ми як раз в'їжджали на пагорб, з вершини якого нам назустріч мчала вантажівка. Я різко звернув в бік, намагаючись розминутися, але і вантажівка повернула туди ж. У самий останній момент мені довелося різко звернути і вирулити на м'який бруд узбіччя, майже при каналі, тільки щоб не зіткнутися.
Праворуч вискнули гальма. Вантажівка зупинилася. Я спробував дати задній хід і знову вибратися на дорогу, але машина міцно засіла в м'якій землі.
Потім я почув хляпання дверей і побачив водія, який вибирався з правих дверцят, а це означало, що, найімовірніше, саме ми їхали не з тієї сторони дороги. Я був переконаний, що ніде в США не було лівостороннього руху, такого, як в Англії, але до цього часу я давно вже не сумнівався, що ми покинули Землю, яку я знав.
Це був потужний бензовоз. На борту великими червоними літерами було написано «ЗУНОКО», а знизу, дрібніші, девіз: «Мі їздимо по всьому світу». Коли я вийшов з машини і спробував вибачитися перед шофером, який підійшов, він покрив мене матом. Солідний мужик, одного зросту зі мною, але майже квадратний, і в руці у нього був затиснутий гайковий ключ.
— Послухайте, я ж вибачився! Чого ви ще від мене хочете? Ніхто не постраждав, та й машини теж цілі.
— Таких дурнів — водіїв не можна пускати і близько до керма! — Завив він. — Ви загроза для суспільства!
Тут з машини вийшов Рендом, помахуючи пістолетом:
— Послухайте-но, містере, прибиралися б ви звідси подобру-здорові.
— Прибери пістолет, — сказав я, але він опустив запобіжник і прицілився в шофера.
У того відвисла щелепа. Він повернувся і кинувся бігти геть.
Рендом ретельно прицілився в спину, що віддалялася, і мені вдалося збити його руку якраз в той момент, коли він спустив курок.
Куля вдарилася в бруківку і рикошетом відлетіла вбік.
Рендом побілів від гніву:
— Чорт би тебе побрав! Я міг потрапити в бензовоз!
— Ти міг потрапити ще й у того бідолаху.
— Ну і що з того? Ми не скористаємося цією дорогою ще принаймні ціле їх покоління. Цей паскудник насмілився образити принца Амбера! Коли я стріляв, я думав про ТВОЮ честь також!
— Я сам в змозі захистити свою честь, — сказав я, і почуття холодної могутньої ненависті і пристрасті раптово прокинулося в мені і змусило сказати: — Тому, що він був мій, і це я, а не ти владний був вбити чи помилувати його, по своїй волі.