Він посміхнувся, дивлячись, як я роздивляюся купюру.
— От бачиш, я подбав про все.
— Ну і чудово. Між іншим, я зголоднів.
Ми озирнулися і тут же побачили рекламу торговця, який продавав курчат-гриль зовсім поруч. Реклама горіла неоном.
Суничний ніс пошаркав ногою по якомусь горбку на землі, повісив шланг, підійшов до нас і сказав:
— Вісім драхм Регуме.
Я знайшов помаранчеву папірець із 5 ДР і ще три з 1 ДР і простягнув йому.
— Спасибі. — Він засунув гроші в кишеню. — Перевірити масло і воду?
— Валяйте.
Він долив у радіатор трохи води, сказав, що рівень масла в нормі і пару раз протер вітрове скло брудною ганчіркою, потім помахав рукою і пішов назад у будиночок.
Ми доїхали до містечка з назвою Кенні Руа і купили корзинку смажених курчат і великий глек пива. Потім ми помилися, погуділи біля воріт і почекали, поки нам відкрив їх охоронець з іржавою алебардою через праве плече.
Потім знову виїхали на дорогу.
Попереду показався динозавр. Він подивився на нас, завагався, але потім звернув ліворуч. Над головою пролетіли три птеродактилі.
— Мені боляче відмовлятися від неба Амбера, — сказав Рендом.
І що б це не означало, я ствердно мугикнув у відповідь.
— Але я боюся зробити все відразу, — продовжував він. — Нас може розірвати на шматки.
— Згоден.
— З іншого боку, це місце мені теж не дуже подобається.
Я кивнув, і ми рвонули вперед, а силіконова рівнина скінчилася, поступившись місцем кам'янистій.
— Що ти зараз робиш? — Насмілився я на питання.
— Тепер у нас є небо, так що я спробую зробити щось з рівниною.
І кам'яниста поверхня стала перетворюватися в окремі бруковані камінці, між ними проглядала оголена чорна земля. Ще через кілька хвилин я побачив острівці зелені. Спочатку їх було небагато, але трава була яскраво-яскраво зеленою, такої я ще ніколи не бачив на Землі, яку знав.
Скоро трави стало більше.
Через деякий час на шляху стали попадатися окремі дерева.
Потім ліс. Але що це був за ліс!
Я ніколи не бачив таких дерев, могутніх і величних, глибокого багатого зеленого кольору з цятками золота. Вони височіли над головою, пригнічуючи пишністю крон. Величезні сосни, дуби, клени, і безліч інших, назв для яких у мене не було. У них шелестів вітерець з фантастично приємним, ніжним запахом, який так і обвивав мене, коли я трохи прочинив вікно, так що я вирішив опустити його до кінця.
— Арденський Ліс, — сказав чоловік, який був моїм братом, і я знав, що він мене не обманює, і я одночасно і любив його, і заздрив йому в його мудрості, знанням, яких позбувся.
— Брате, — сказав я. — Ти все робиш правильно. Навіть краще, ніж я очікував. Спасибі тобі.
Мої слова привели його в деяке здивування. Як ніби він досі не чув від своїх рідних жодного хорошого слова.
— Я роблю все, що в моїх силах, — відповів він. — І обіцяю тобі, що так буде до самого кінця. Подивися тільки! Тепер у нас є і небо, і ліс! Поки що все йде настільки добре, що навіть не віриться! Ми пройшли більше половини шляху, і ніщо не зупиняло нас по-справжньому. Я вважаю, нам здорово щастить. Ти даси мені Регентство?
— Так, — сказав я, не розуміючи, що це могло означати. Але я відчував, що хочу задовольнити його прохання, якщо це дійсно в моїх силах.
Він кивнув.
— Тебе можна триматися.
Він був маленьким хитруном з маніакальною схильністю до вбивств, і, як я згадав, вічно проти чого-небудь повставав. Наші батьки намагалися карати його в минулому, але я пам'ятав, що і у них це виходило дещо… непереконливо. І я раптово зрозумів, що у нас були одні й ті ж батьки, не так як у випадку зі мною і Еріком, мною і Флорою, мною і Каїном, Блейзом і Фіоною. На рахунок інших я не пам'ятав, але тут був упевненийтвердо.
Машина йшла по відмінній дорозі серед царів усіх дерев. Здавалося, їм не було ні кінця, ні краю. Тут так спокійно і добре! Зрідка з придорожнього чагарника вискакував переляканий олень або здивована лисиця. Сонячне світло променями пробивався крізь листя, стаючи схожим на рідкісний східний музичний інструмент. Вологий вітерець ніс з собою життєдайні запахи. Я зрозумів, що добре знаю це місце, і що не раз гуляв в минулому по цій дорозі. Я їздив через Арденський ліс верхи, гуляв в ньому, полював, лежав на спині під його товстими гілками, закинувши руки за голову і дивлячись на небо. Я лазив по багатьох цих велетнях і дивився на зелений світ, що стелився і переливався внизу.
— Як мені тут подобається, — сказав я, майже не розуміючи, що говорю вголос, поки Рендом не відповів:
— Ти завжди любив цей ліс.