— Я зробила це тому, що світ тримається на послугах. — Алекс потерла рукою обличчя, намагаючись відігнати раптову хвилю втоми. Піднесла телефон: — Подивися на її язик. Хтось користується вашим наркотиком, щоб пудрити мізки дівчатам.
Майк узяв телефону руку й насупився, побачивши скріншот.
— Достойниця? Це неможливо. Усі наші запаси зберігаються під замком.
— Можливо, хтось поділився рецептом.
— Ми знаємо, що стоїть на кону. І всі пов’язані суворими заборонами. Ми не можемо просто тинятися й розбазікувати всім, чим тут займаємося. До того ж тут річ не у формулі. Достойниця росте лише у Великому Хінґоні. Є буквально один-єдиний постачальник, і ми платимо йому неоковирну винагороду за те, що він продає її тільки нам.
То де ж її взяли Блейк і його друзяки? Ще одна таємниця.
— Я подумаю про це, — пообіцяла Алекс. — Та просто зараз мені потрібно все виправити.
Майк уважно розглядав її.
— Це не справи Лети, еге ж? — Дівчина не відповіла. — Для засобів масової інформації є свій критичний рівень. Він відрізняється для музики, зірок, мемів. Але, якщо перетнути цей поріг, жоден ритуал не зможе нічого скасувати. Припускаю, нам доведеться провести обряд повної чаші у зворотному порядку. Ми використовуємо його, щоб створити імпульс для проектів. Саме так було минулого вересня із синглом Мічі.
Алекс пригадала, як Дарлінґтон описував, що оголені члени товариства зібралися у велетенській мідній ванні й співали, поки ємність поступово наповнювалася вином, що, булькаючи, підіймалося з якогось невидимого місця під їхніми ногами. Повна чаша. Цього вистачило, щоб дуже посередній сингл злетів на другу позицію танцювальних чартів.
— Скільки людей тобі для цього знадобиться?
— Принаймні ще троє. Я знаю, з ким поговорити. Але на приготування потрібен час. Ти мусиш зробити все можливе, аби зупинити кровотечу, інакше вже ніщо не допоможе.
— Гаразд. Клич своїх людей. Якомога швидше.
Дівчині не подобалася думка про те, що Кейт Мастерс теж візьметься до справи, але згадка про її ім’я лише викличе подальші запитання.
— Упевнена?
Алекс знала, про що запитує Майк. Це було порушення всіх протоколів Лети.
— Я впевнена.
Вона вже була біля дверей, коли хлопець озвався:
— Зажди.
Він підійшов до стіни з декоративними урнами й відкрив одну, потім витяг із шухляди маленьку пластикову ємність і відміряв крихітну порцію срібного порошку. Закрив ємність і простягнув її Алекс.
— Що це?
— Зоресила. Аструмсалінас. Сіль з проклятого озера, у якому втопилася безліч людей, що закохалася у своє відображення.
— Як Нарцис?
— Дно озера вистелене їхніми кістками. Зоресила зробить тебе надзвичайно переконливою на час від двадцяти п’яти до сорока хвилин. Тільки пообіцяй мені, що дізнаєшся, де цей покидьок узяв Достойницю.
— Мені її вдихнути? Чи посипати на голову?
— Проковтни. Смак у неї огидний, тож це може бути непросто. Коли її дія вичерпається, у тебе скажено болітиме голова, як і у всіх, з ким ти контактуватимеш.
Алекс похитала головою. Така потужна річ просто стоїть на камінній полиці, де її може взяти будь-хто. Що ж тоді сховано в решті тих урн?
— Вам не слід володіти такими речами, — сказала вона, згадуючи Дарлінґтонові дикі очі й Мерсі на колінах. — Вам не слід бути спроможними робити таке з людьми.
Майкові брови поповзли вгору.
— То ти відмовляєшся?
— Я цього не казала. — Алекс поклала конверт у кишеню. — Але якщо я колись дізнаюся, що ви скористалися чимось таким проти мене, спалю цей будинок до пня.
Будівля на Лінвуд виявилася двоповерховою спорудою з білого дерева, і її ґанок прогинався під вагою допотопної канапи. Дарлінґтон розповідав їй, що колись «Омезі» належав будинок у провулку поряд з «Вовчою головою» — приземкуватий кам’яний котедж, повний лискучого коричневого дерева й вітражів. Їх написи досі були викарбувані в камені, проте Алекс виявила, що складно уявити собі вечірки на кшталт «Відриву „Омеги“» чи «Сексу на пляжі» в кімнаті, схожій на затишну чаювальню шотландських дівиць.
— Тоді культура братств була геть інакшою, — сказав Дарлінґтон. — Вони краще вдягалися, влаштовували офіційні вечері, серйозно ставилися до слів про «джентльменів і науковців».
— «Науковець-джентльмен» — непоганий опис для тебе.
— Справжні джентльмени не вихваляються титулами, а справжні науковці мають корисніші справи, ніж перехиляти підпалені шоти з «Доктором Пеппером».
Проте, коли Алекс запитала, чому братство вигнали з кампусу, Деніел лише здвигнув плечима й підкреслив щось у книжці, яку читав.