— Часи змінилися. Університету потрібне майно, а не борги.
— Можливо, слід було залишити їх у кампусі.
— Ти дивуєш мене, Стерн. Симпатизуєш братству пивних вечірок і недоречної агресії?
Алекс згадала про сквот на Седрос.
— Змусь людей жити, як тварини, і вони діятимуть, як тварини.
Проте слово «тварина» було занадто ніжним для Блейка Кілі.
Дівчина дістала пластмасову ємність із кишені й проковтнула порошок, що містився всередині. Її мало не знудило, тож довелося затиснути носа й рота руками, щоб не виплюнути все назад. Солоний порошок страшенно смердів, Алекс неймовірно хотіла прополоскати рота, але змусила себе проковтнути.
Відчуття не змінилися. Господи, а що, як Майк морочить їй голову?
Алекс сплюнула в багнюку на подвір’ї, піднялася сходами та штовхнула парадні двері. Вони були незамкнені. У вітальні смерділо старим пивом. Ще одна поламана канапа та крісло фірми «Лей-Зі-Бой» стояли коло пощербленого кавового столика, заставленого пластянками, а над саморобним баром, перед яким примостилися два різних ослінчики, висів банер з літерами дому. Хлопчина без футболки, у бейсболці козирком назад і піжамних штанях збирав розкидані горнятка й запихав їх до великого чорного сміттєвого мішка.
— Я шукаю Блейка Кілі.
Хлопчина насупився.
— Гм... ти його подружка?
Алекс пошкодувала, що так поспішала в «Рукописі». Як ця Зоресила має працювати? Вона вдихнула й розпливлася в широкій усмішці.
— Я дуже ціную твою допомогу.
Хлопець позадкував на крок. Торкнувся рукою грудей, наче його вдарили прямісінько в серце.
— Звичайно, — сказав він щиро. — Звичайно. Усе до ваших послуг.
Він усміхнувся навзаєм, і Алекс стало трохи млосно. І трохи дивно.
— Блейку! — гукнув до сходів хлопчина, жестом запрошуючи її йти за собою.
Підіймаючись, він двічі озирався й увесь час шкірився.
Коли вони опинилися на другому поверсі, Алекс почула музику, громоподібне гупання комп’ютерної гри, увімкненої на повну гучність. Тут сморід пива трохи слабшав, і дівчина відчула віддалений запах дуже поганої трави, попкорну з мікрохвильовки й хлопця. Це місце страшенно скидалося на те, де вони жили з Леном у Ван-Найсі. Можливо, його вбогість була трохи інакшою, архітектура старшою, а воно саме тьмянішим без чистого золота південнокаліфорнійського сонця.
— Блейку! — знову крикнув голий до пояса хлопчина.
Тоді він обернувся й узяв Алекс за руку з безмежно щирою усмішкою.
Із дверей висунулася голова велетня.
— Джіо, ти поц, — сказав він.
Блейк теж був без футболки і в бейсболці козирком назад, наче це якась уніформа.
— Ти мав помити сральник.
Отже, Джіо був новачок у товаристві або ще якийсь лакей.
— Я прибирав унизу, — пояснив він. — Хочеш познайомитися з... Господи, я не можу пригадати, як тебе звуть.
Авжеж, бо вона йому цього не казала. Алекс лише підморгнула.
— Спершу помий грьобаний туалет, — застогнав велетень. — Ви, дрочери, не можете просто срати згори на гівно! І хто це, в біса...
— Привіт, — сказала Алекс і — раніше вона ніколи цього не робила — струсонула волоссям.
— Я. Агов. Привіт. Як справи? — Він підтягнув шорти вище, потім опустив нижче, зняв бейсболку, розчесав пальцями заплутане волосся та знову напнув бейсболку. — Привіт.
— Я шукаю Блейка.
— Для чого? — Голос у нього був сумний.
— Допоможеш мені знайти його?
— Однозначно. Блейку! — заревів велетень.
— Що? — захотів знати роздратований голос зі спальні, розташованої далі по коридору.
Алекс не знала, скільки в неї лишилося часу. Вона висмикнулася з руки Лакея Джіо й кинулася вперед, передбачливо не зазираючи дорогою до ванної кімнати.
Блейк Кілі розкинувся на матраці, сьорбаючи з великої пляшки «Ґейтрейд» і граючись у «Колл оф д’юті». Він принаймні був у футболці.
Алекс відчувала, що хлопці тупцяють у неї за спиною.
— Де твій телефон? — запитала вона.
— Ти хто, в біса, така? — поцікавився Блейк, відхиливши голову назад і кинувши на неї короткий нахабний погляд.
На мить Алекс запанікувала. Невже Майків чарівний порошок так швидко втратив силу? А може, Блейк чомусь несприйнятливий до нього? Дівчина пригадала, як від порошку пекло в горлі. Вона висмикнула шнур з розетки, і гра змовкла.
— Що за...
— Мені та-а-а-а-к шкода, — сказала Алекс.
Блейк кліпнув, а тоді розплився в ледачій безтурботній усмішці.
«Від цієї усмішки дівчата вистрибують з трусів», — подумала Стерн і замислилась, чи не вибити йому зуби.
— Не переживай, — сказав хлопець. — Я Блейк.
— Я знаю.
Його вишкір розтягнувся до вух.
— А ми знайомі? Минулої ночі я був просто в гівно, але...