Насправді вона аж ніяк не могла перевірити, чи спрацював Майків ритуал. Повна чаша мала на меті створювати імпульс, а не сповільнювати його, але вона мусила сподіватися.
— Чому він обрав мене? — знову і знову запитувала Мерсі, шукаючи логіки, якогось рівняння, що звело б усе це до чогось, що вона сказала або зробила. — Він може отримати будь-яку дівчину, яку захоче. Чому він зробив це зі мною?
«Тому що він не хоче дівчат, які хочуть його. Тому що він стомився від бажання, і йому до смаку припало ганьбити інших». Алекс не знала, що живе всередині хлопців на кшталт Блейка. Чарівних хлопців, які мали б бути щасливими і не хотіли нічого, крім нагоди знаходити щось, що можна відібрати.
Коли спустилася ніч, Стерн сповзла з ліжка й натягнула светр і джинси.
— Ходімо повечеряємо, — попросила подругу, протискаючись повз їхні ліжка, щоб увімкнути лампу.
Обличчя Мерсі набрякло від сліз. Волосся блищало на подушці чорними батогами. У неї було таке саме густе чорне волосся, яке ні за що не хотіло кучерявитись, як і в Алекс.
— Я не голодна.
— Мерсі, ти мусиш їсти.
Дівчина заховала обличчя в подушці.
— Я не можу.
— Мерсі. — Алекс посмикала її за плече. — Мерсі, ти не покинеш навчання через це.
— Я ніколи такого не казала.
— Ти не мусиш казати цього вголос. Я знаю, що ти про це думаєш.
— Ти не розумієш.
— Розумію, — заперечила Стерн. — Зі мною дещо схоже сталося в Каліфорнії. Коли я була молодшою.
— І все минулося?
— Ні, було гівняно. І я, типу, дозволила цьому зіпсувати собі життя.
— Не схоже, що в тебе щось негаразд.
— Але це правда. Проте я нормально почуваюся тут з тобою й Лорін і нікому не дозволю позбавити мене цього.
Мерсі витерла носа.
— Отже, річ у тобі?
Алекс усміхнулася.
— Авжеж.
— Якщо хтось щось скаже...
— Якщо хтось хоча б косо на тебе подивиться, я виколупаю йому око виделкою.
Мерсі вбрала джинси й гольф, щоб приховати засоси на шиї; цей одяг був такий стриманий, що вона мало не здавалася незнайомкою.
Дівчина побризкала на обличчя водою й нанесла під очі консилер. Вона досі була блідою і з заплаканими очима, але в неділю ввечері посеред нью-гейвенської зими ніхто не має розкішного вигляду.
Алекс і Лорін затисли подругу між собою, узявши її під руки, і так увійшли до обідньої зали. Там було, як завжди, галасливо, дзенькали тарілки, а балачки тепло гучнішали й знову стихали, і з їхньою появою не сталося жодної заминки чи паузи. Можливо, тільки можливо, Майкові й «Рукопису» все вдалося.
Вони схилилися над тацями; Мерсі байдуже ганяла тарілкою смажену тріску, а Стерн з винуватим виразом обличчя кусала вже другий чизбургер, коли пролунав сміх. Це був особливий тип сміху, який Алекс умить упізнала: глузливий, занадто бадьорий, урваний рукою, що затулила рота в удаваному зніяковінні. Лорін миттю заклякла. Мерсі зіщулилася, втягнувши голову у светр, і затремтіла всім тілом. Алекс вичікувально напружилась.
— Забираймося звідси, — сказала Лорін.
Але на сидіння біля неї вже гупнувся Еван Вілі.
— О Господи, я помираю.
— Усе гаразд, — заспокоїла Мерсі Лорін, а тоді розлючено пробурмотіла: — Якісь проблеми?
— Я знав, що Блейк огидний, але не знав, що аж такий огидний.
Завібрував телефон у Лорін, потім в Алекс. Однак на Мерсі ніхто не дивився, люди просто лементували й видавали блювотні звуки за столами, прикипівши поглядами до екранів.
— Просто подивіться, — попросила Мерсі, впершись підборіддям у долоні. — І скажіть мені.
Лорін глибоко вихнула й узяла телефон. Насупилась.
— Гидота, — видихнула вона.
— Я знав, — повторив Еван.
На екрані над брудним туалетом згинався Блейк Кілі. Алекс відчула, як у неї всередині розгортається змія, зігріта й задоволена, наче знайшла досконалий розпечений сонцем камінь, де можна погріти животика.
— Ти серйозно? — запитав Блейк, хихотячи так само істерично й тоненько, як тоді, коли сказав: «Погляньте на ці кущі!» — Гаразд, гаразд, — погодився він на відео. — Ти просто божевільна!
Однак тієї, з ким він розмовляв, не було видно.
— Ні, — промовила Лорін.
— О Господи, — видихнула Мерсі.
— Я знав, — повторив Еван.
І простісінько в них перед очима Блейк Кілі опустив складену човником долоню до забитого унітазу, набрав повну жменю лайна й жадібно вкусив.
Блейк жував і ковтав, продовжуючи хихотіти, а потім із замурзаними в коричневе рівненькими білими зубами й засохлою шкіркою на губах подивився на ту, хто тримав камеру, і розквітнув славетною ледачою сраною усмішкою.
Телефон Алекс знову завібрував. Аволово.