— Ушиваймося, — сказала Алекс, щойно Лен вийшов з квартири, а Полюбе влаштувався на пасажирському сидінні, уже прикурюючи. Насправді Полюбе звали Мітчелл, проте Алекс не знала цього, поки його не загребли за зберігання наркоти і їм усім разом довелося шкребти гроші на заставу. Він тусувався з Леном ще до Алекс і завжди був поряд — високий, худий як палка, але з відвислим животом та ще й прищавим підборіддям.
Алекс із Геллі злиняли, спочатку прямуючи до бетонного ложа лос-анджелеської річки, а потім до автобусної зупинки на Шерманвей, не маючи якоїсь конкретної мети. Вони вже робили це раніше, і навіть присягалися, що їдуть назавжди, і доїжджали до пірсу Санта-Моніки, Барстоу, а якось аж до Лас-Вегаса, де провели перший день, тиняючись готельними фоє, а другий — цуплячи четвертаки в бабусь за гральними автоматами, щоб назбирати на автобус додому. Поки автобус із кондиціонером мчав їх назад уздовж шосе 15, вони спали одна в одної на плечі. Алекс мріяла про ботанічний сад готелю «Белладжіо»: водяні колеса, парфумована вода, квіти, висаджені у формі пазла. Іноді їм з Геллі вистачало кількох годин, іноді — кількох днів, але вони завжди поверталися. Світ був для них завеликий. Забагато рішень, які, схоже, лише змушували приймати наступні рішення. Життя — то непроста річ, а жодна з дівчат не мала потрібних навичок.
— Лен каже, що ми втратимо «Ґраунд-Зіро», якщо Аріель не прийде, — сказала Геллі, коли вони сідали в автобус компанії «РТД». Сьогодні в них не було величних планів. Жодного Лас-Вегаса, просто поїздка до Вестсайду.
— Усе це балачки, — заспокоїла Алекс.
— Він шаленітиме, що ми не поприбирали.
Алекс визирнула в запітніле вікно.
— Ти помітила, що Ітан заслав кудись свою дівчину?
— Що?
— Коли Аріель приїхав до міста. Він відіслав Інґер геть. І нікого зі звичних дівчат поряд не видно. Лише ті шльондри з Воллі.
— Маячня, Алекс.
Вони обидві знали, для чого Аріель зібрався до «Ґраунд-Зіро». Він хотів трохи розважитися в нетрях, і Алекс із Геллі мали стати частиною цих веселощів.
— Так зазвичай і здається, а потім стає надто пізно, — сказала їй Алекс.
Їй доводилося робити декому послуги. Першим був кіношник — принаймні Лен казав, що це кіношник, — який мав забезпечити їх купою голлівудських клієнтів, а пізніше дівчина виявила, що той був лише помічник продюсера і щойно закінчив кіношколу. Завершилося все тим, що вона цілий вечір просиділа в нього на колінах, сподіваючись, що цього буде досить, аж поки він не повів її до маленької ванни і підстелив брудний килимок — неоковирно джентльменський жест, — аби їй зручніше було смоктати в нього, поки він сидів на унітазі. «Мені п’ятнадцять, — подумала Алекс, полощучи рот і змиваючи макіяж з очей. — Якими мають бути п’ятнадцять?» Невже якась інша Алекс ходила на піжамні вечірки й цілувалася з хлопчиками на шкільних дискотеках? Чи вдасться їй залізти на умивальник, пройти крізь дзеркало й прослизнути в шкуру тієї дівчинки?
Утім з нею все було гаразд. Насправді. Аж до наступного ранку, коли Лен узявся гупати дверцятами шафок і курити так, наче з кожною затяжкою збирався з’їсти цигарку, поки Алекс не гиркнула на нього:
— Якісь проблеми?
— Проблеми? Моя дівчина — шльондра.
Вона стільки різних слів чула від Лена, що вже не реагувала на них. «Сука», «шмара», іноді, коли був в особливо поганому гуморі або вдавав із себе британського гангстера, — «дірка». Але так він її ще ніколи не називав. Це було слово для інших дівчат.
— Ти казав...
— Я ні хріна не казав.
— Ти сказав мені ощасливити його.
— А шльондрською мовою це означає «посмоктати його прутень»?
Алекс відчула, як паморочиться в голові. Звідки він про це дізнався? Невже кіношник вийшов з ванної кімнати й оголосив усім про це? А навіть якщо він так учинив, чому Лен сердиться? Вона знала, що означає «ощасливити його». Вона не відчувала нічого, крім люті, і це було краще за будь-які наркотики: лють випалювала з її голови будь-які сумніви.
— А що ти, в біса, думав, я збираюся робити? — захотіла знати вона, здивувавшись, як гучно й упевнено прозвучав її голос. — Фокуси показувати? Скрутити для нього кілька тваринок з повітряних кульок?
Вона схопила блендер, у якому Лен готував собі протеїнові шейки, жбурнула його в холодильник і на мить побачила в хлопцевих очах страх, а їй неймовірно кортіло змусити його боятися. Лен назвав її божевільною й вибіг з квартири, гупнувши дверима. Він утік від неї. Та варто йому було піти, адреналін рвучко зник, залишивши Алекс млявою і самотньою. Вона не почувалася розгніваною чи слушною, просто соромилася й дуже боялася, що якимось чином зіпсувала все, зіпсувала себе і Лен більше ніколи її не захоче. А куди тоді йти? Їй хотілося одного: аби він повернувся.