У Алекс не залишилося грошей, жодної можливості повернутися додому. Вона спробувала зловити попутку, але ніхто не хотів підвозити дівчинку із заплаканим обличчям у брудній футболці та обрізаних чорних джинсових шортах. Вона тинялася Вествудським бульваром, не знаючи, що робити, аж поки врешті-решт не продала залишки драпу якомусь рудому з дредами й кощавим собакою.
Коли вона повернулася додому, з ніг, де «конверси» натерли мозолі, уже потекла кров. Вечірка в «Ґраунд-Зіро» була в розпалі, музика з гуркотом і скреготінням лилася на вулицю.
Алекс прослизнула всередину, але не побачила у вітальні ані Геллі, ні Аріеля.
Вона постояла в черзі до туалету, сподіваючись, що ніхто не повідомить про її присутність Ленові або він буде такий накиданий, що це його не цікавитиме; помила ноги у ванні, а потім пішла до спальні в глибині помешкання й лягла на матрац. Знову написала Геллі:
«Ти тут? Я повернулася».
«Геллі, будь ласка».
«Будь ласочка».
Алекс заснула, а прокинулася, почувши, як Геллі лягає поряд з нею. У тьмяному світлі ліхтаря з провулку вона вся здавалася жовтою. Очі в неї були велетенські й наче скляні.
— З тобою все гаразд? — запитала Алекс. — Тобі зле?
— Ні, — озвалася Геллі, але дівчина не зрозуміла, на яке запитання вона відповіла. — Ні, ні, ні, ні, ні.
Геллі обійняла подругу й притягнула ближче. Волосся в неї було вологе. Вона прийняла душ. Замість звичного солодкого кокосового запаху пахла милом «Діал».
— Ні ні ні ні ні ні, — повторювала вона, її тіло тремтіло так само, як бувало, коли дівчина намагалася стриматися від занадто гучного сміху, але руки вчепилися Алекс у спину, і пальці віп’ялися так глибоко, наче її тягнуло течією до моря.
За кілька годин Алекс прокинулася знову. Їй здавалося, що вона ніколи не спала по-справжньому вночі й ніколи не прокидалася по-справжньому вранці, а лише куняла, час від часу просинаючись. Була третя година ночі, вечірка стихла або переїхала деінде. У квартирі було тихо. Геллі лежала на своїй половині й дивилася на неї. Очі в дівчини досі були несамовиті. Уночі вона виблювала собі на футболку. Алекс зморщила носа від смороду.
— Добрий ранок, Геллі-З-Підземелля, — сказала вона.
Подруга всміхнулася, і її личко було таким милим, таким сумним...
— Ушиваймося звідси, до сраки все, — запропонувала Алекс. — Назавжди. Ми покінчили із цим місцем.
Геллі кивнула.
— Зніми цю футболку. Ти смердиш розігрітим обідом, — сказала Алекс і потягнулася до пругу тканини. Її рука пройшла простісінько крізь неї, простісінько крізь те місце, де мала бути пружна шкіра животика Геллі.
Дівчина кліпнула такими сумними-сумними очима.
Вона просто лежала поряд і дивилася на Алекс, уважно розглядаючи її, як зрозуміла Стерн, востаннє.
Геллі більше не було. Але вона не пішла в засвіти. Її тіло досі лежало горілиць на матраці, розкинувши ноги, в обтислій заляпаній блювотинням футболці, нерухоме й холодне. Шкіра була синя. Скільки часу привид лежав там, чекаючи, поки Алекс прокинеться? У кімнаті було дві Геллі. У кімнаті не було жодної Геллі.
— Геллі. Геллі. Гелен! — Алекс плакала, схилившись над тілом подруги, намагаючись намацати пульс. У ній щось зламалося. — Повертайся, — схлипувала вона, тягнучись до привида Геллі, а руки знову й знову проходили крізь нього.
З кожним «доторком» вона бачила яскраві уламки подружчиного життя. Сонячний будинок її батьків у Карпінтерії. Її вкриті мозолями ноги на дошці для серфінга. Аріель затискає їй пальцями рота.
— Ти не мусила цього робити. Ти не мусила цього робити.
Але Геллі не відповідала, тільки плакала. Сльози на її щоках здавалися сріблом. Алекс заверещала.
У двері ввірвався Лен — футболка не заправлена, волосся безладно сплутане; лаявся, що третя година ночі, а він не може відпочити у власному домі, — аж тут побачив тіло Геллі.
А тоді взявся повторювати одне й те саме:
— Лайно лайно лайно. — Точно як Геллі: «Ні ні ні». Тра-та-та-та. За мить його рука затисла Алекс рота. — Заткнися. Заткнися, в дідька. Господи, тупа сучко, замовкни.
Проте Алекс не могла замовкнути. Вона гучно схлипувала, у грудях боліло: Лен стискав її дедалі дужче. Вона не могла дихати. З носа текло, а рот міцно затиснула хлопцева рука. Він тиснув, а вона намагалася виборсатися. Ось-ось знепритомніє.
— Лайно, Ісусе. — Лен відштовхнув її й повитирав руки об штани. — Заткнися і дай мені подумати.
— От лайно. — Полюбе стояв у дверях, його живіт нависав над баскетбольними шортами, футболка задерлася. — Вона?..