Він був чарівний. Бас-беладона залила його темну шкіру відтінками серпневих надвечірніх сутінків. Світло мінилось на короткій щетині поголеної голови. «Ліки, чорт забирай». Коли поламані ребра поворухнулися, усередині все завищало від болю.
— Це жахлива ідея, — озвався чоловік.
— Єдина, яка в мене є. Ну ж бо.
Тернер змучено зітхнув і пішов.
Збуджена свідомість Алекс уже намалювала маршрут через затильний коридор на розхитаний сходовий майданчик. Повітря на запаленій шкірі здавалося прохолодним і вологим. Дівчина бачила кожне волокно потертого сірого дерева, відчувала, як виступає на щоках піт, замерзаючи на зимовому вітрі. Знову збиралося на сніг.
Спуститися невисокими східцями. «Просто перестрибни їх», — під’юджував наркотик, збурюючи кров.
«Заткнися, будь ласка», — прохрипіла Алекс.
Здавалося, наче все навколо вкрито гладкою сріблястою тканиною, яка несамовито блищала. Дівчина змусила себе йти, а не бігти, кістки терлися одна об одну, наче скрипковий смичок. Асфальт у провулку за Тариним помешканням блищав, сморід сміття й сечі скидався на видимий густий туман, крізь який доводилося проштовхуватися, наче крізь товщу води. Алекс пройшла між двома рядами будинків і вийшла на Тілтон. За мить синій «додж-чарджер» завернув за ріг і пригальмував. З автівки вистрибнув Тернер і відчинив задні дверцята, даючи Стерн прослизнути на сидіння.
— Куди їдемо? — поцікавився він.
— «Іль-Бастоне». Маєток на Орандж-стріт.
Лягти й припинити рухатися здавалося мало не ще гіршим. Єдине, про що Алекс могла думати, потонувши в Тернерових шкіряних сидіннях, які пахнули новенькою машиною, це про хвилю болю всередині. Вона витріщалася на клаптики неба й дахів, які пролітали повз вікно, намагаючись подумки відстежувати шлях до «Іль-Бастоне». Скільки ще? Доус буде там. Доус завжди була там, та чи зможе вона допомогти? «Це моя робота».
— Окулус не відповідає на дзвінки, — повідомив Тернер.
Може, вона закопалася в статтях? Десь посеред книжкових полиць?
— Що це я там побачив?
— Я вже казала. Портальну магію.
Алекс відповіла впевнено, хоча достеменно не знала, чи так це. Вона гадала, що портальною магією користуються для подорожей на далекі відстані або щоб потрапити до захищених будівель. А не для того, щоб наскакувати на когось і лупцювати.
— Портали — це магія «Сувою та ключа». Через Коліна Хатрі я подумала, що Тара й Ленс могли мати з ними справи. А ще через Тарине тату.
— Яке?
— «Краще помру, ніж сумніватимусь». Це з «Королівських ідилій». — У дівчини з’явилося чудернацьке відчуття, наче вона зайняла Дарлінґтонове місце. Чи означає це, що він зайняв її? Господи, вона ненавиділа так обдовбуватися. — Ленс сказав дещо, вибиваючи з мене все лайно. Він хотів знати, хто нашкодив Тарі. Він цього не робив.
— Невже потрібно нагадати тобі, що він бандит?
Алекс спробувала похитати головою і здригнулася.
— Він не брав мене на понт.
Через паніку й переляк під час нападу дівчина подумала, що на неї знову полюють, як було з ґлумою. Але тепер вона не була в цьому певна.
— Він допитував мене. Думав, що я вломилася до них.
— Ти таки вломилася.
— Він був там не через мене. Повернувся до помешкання за чимось іншим.
— Ага, поговорімо про це. Я навмисне казав тобі не з’являтися ніде поблизу...
— Вам потрібні відповіді чи вам треба неодмінно залишатися мудаком? Ленс Ґрессанґ не вбивав Тару. Ви взяли не того хлопця.
Детектив не відповів, і Алекс ледь чутно засміялася. Результат не вартував цих зусиль.
— Я збагнула. Або ви божевільний і бачите всіляке лайно, або я, і хіба не було б приємніше, якби божевільною з нас двох була я. Але в мене для вас погані новини, Тернере. Жоден з нас не здурів. Хтось хотів, аби ви повірили в те, що Ленс винен.
— Але ти так не вважаєш.
Запала довга тиша. Алекс чула, як сигнал повороту робить «тік-так-тік-так» в унісон з її власним серцем.
Нарешті Тернер озвався:
— Я перевірив, де перебували ті члени товариств, про яких ти згадувала.
Отже, він узяв слід. Тернер був занадто хороший детектив, щоб відмовлятися від цього. Навіть якщо дістав підказку від Лети.
— І що?
— Ми вже знали, що підтвердити, де перебував саме Тріпп Гельмут, буде неможливо, позаяк ніхто не бачив його цілу ніч. Кейт Мастерс запевняє, наче вона була в «Рукописі» аж до третьої ночі.
Алекс застогнала, коли «чарджер» наскочив на якусь купину. Розмовляти було боляче, та водночас це допомагало відволіктися.
— Там мала бути вся її делегація, — вдалося видушити дівчині. — Це був вечір четверга. Ніч зустрічі.
— Мені здалося, що їхня вечірка затягнулася. Будівля там велика. Вона з легкістю могла непомітно піти чи прийти.