А «Рукопис» розташований усього за кілька кварталів від місця злочину. Чи могла Кейт вислизнути звідти й за допомогою чарів перетворитися на Ленса, аби зустрітися з Тарою? Може, це була якась гра? Під кайфом щось пішло не так? Чи збиралася Кейт нашкодити Тарі? А може, усе це відбувалося лише в голові Алекс?
— Що ти знаєш про того малого із «Сувою та ключа», Коліна Хатрі? — поцікавився Тернер.
— Він мені подобається, — Алекс сама здивувалася, почувши, як каже це. — Він привабливий і одягається стильно, як ви, але радше на європейський лад.
— Надзвичайно цінна інформація.
Алекс понишпорила в пам’яті. Бас-беладона допомогла легко пригадати інтер’єр гробниці «Сувою та ключа», візерунки плиток на підлозі. У ніч невдалої спроби відкрити портал до Будапешта Колін, побачивши її, привітно помахав, наче вони належали до одного товариства.
— Дарлінґтон казав, що Колін був одним з найкращих та найкмітливіших, вивчав хімію на аспірантському рівні ще в університеті. Минулого року перейшов до якогось престижного місця. Здається, до Стенфорду.
— Минулого четверга він так і не з’явився в «Сувої та ключі». Був на вечірці в професорки вдома. Белл-щось-там. Якесь французьке прізвище.
Алекс мало не розреготалася.
— Це була не вечірка. А салон.
Колін відвідував салони Белбалм. Її теж запросили на наступний... завтра? Ні, сьогодні ввечері. Магічне літо з роботою в тихому професорському кабінеті, де потрібно поливати квіти, ще ніколи не здавалося таким далеким.
Та чи справді Колін відвідав салон? Можливо, він вислизнув геть. Алекс сподівалася, що це було не так. Світ Белбалм з перцевим парфумом і вишуканими бесідами здавався притулком, нагородою, якої вона, імовірно, не заслуговує, але залюбки на неї погодиться. Дівчині хотілося відмежувати той світ від усього цього безладу.
Алекс помітила, що перша потужна дія бас-беладони минулася й уважність поволі розсіювалася. Дівчина почула гудок, який пролунав занадто гучно, а потім Тернер по рації пояснив безлад у помешканні Ленса й Тари. Хтось шукав наркотики. Він кинувся навздогін, але втратив слід. Детектив розпливчасто описав підозрюваного, який міг бути чоловіком чи жінкою в чорній чи темно-синій парці.
Алекс із подивом слухала, як він бреше, але розуміла, що чоловік не прикриває її. Він просто не знає, як пояснити присутність Ленса чи взагалі побачене.
Нарешті Тернер сказав:
— Під’їжджаємо до парку.
Стерн змусила себе сісти, щоб скерувати його. Навколишній світ здавався червоним, наче навіть повітря, що торкалося шкіри, заповзялося її вбити.
— Провулок, — видушила вона із себе, побачивши темну цеглу й вітражні вікна «Іль-Бастоне». У вікні вітальні світилося. «Будь удома, Доус». — Припаркуйтеся позаду.
Алекс заплющила очі й зітхнула, коли вимкнувся мотор. Почула, як гупнули дверцята з Тернерового боку, а за мить він допоміг їй вийти з машини.
— Ключі, — наказав чоловік.
— Немає ключів.
Поки Тернер копирсався з дверною ручкою, дівчина пережила неприємну мить, розмірковуючи, чи впустить його будинок. Утім або її присутності вистачило, або він упізнав Центуріона. Двері розчахнулися.
«Іль-Бастоне» стурбовано заторохтів, коли дівчина ввійшла, люстри блимнули. Хтось інший вирішив би, напевно, що повз будинок проїхала вантажівка, але Стерн відчула його турботу, і в горлі з’явився клубок. Можливо, він просто не схвалював, що поріг переступає таке зосередження крові та травми, проте Алекс хотіла вірити, що будинку не подобалося, коли хтось із його людей страждає.
Доус лежала на килимі вітальні в грудкуватому світшоті й навушниках.
— Гей, — гукнув її Тернер і, коли дівчина не відповіла, повторив: — Гей!
Вона підскочила. Здавалося, наче перед ними щойно ожив великий бежевий кролик. Доус налякалася й позадкувала, побачивши у вітальні Тернера з Алекс.
— Вона расистка чи просто психована? — поцікавився детектив.
— Я не расистка! — заперечила дівчина.
— Ми всі расисти, Доус, — втрутилася Алекс. — Як тобі взагалі вдалося університет закінчити?
Коли Тернер повернув Алекс до світла, кутики рота Доус поповзли донизу.
— О Господи. О Господи! Що сталося?
— Довга історія, — відмахнулася Алекс. — Зможеш мене полагодити?
— Нам слід поїхати до шпиталю, — вирішила Доус. — Я ніколи...
— Ні, — урвала її Стерн, — я не вийду з-під захисту.
— Що в тебе влучило?
— Велетенський чувак.
— Ну то...
— Який уміє проходити крізь стіни.
— Ох. — Доус стиснула губи, а потім сказала: — Детективе Тернер, я... чи не могли б ви...