А як щодо Геллі? Чи була вона щасливою там, де опинилася? Чи була вона на безпечній відстані від Лена? А може, вони знайшли одне одного за Серпанком і далі там страждали?
— Гаразд, гаразд, на цьому боці в мене теж є вороги. А як щодо того, щоб знайти Тару, а не вишукувати моїх давніх друзяк?
— А ти чому не пошукала Дарлінґтонові записники?
— Я була зайнята. І важко сказати, що ви кудись ходили.
— Яка ти красномовна! Яка самовпевнена! Колись я теж був такий упевнений у собі. Час позбавив мене цього. Час усе забирає, міс Стерн. Утім, мені не довелося вирушати на пошуки твоїх друзів. Після того, що ти зробила зі мною в помешканні Тари Гатчино, вони самі до мене прийшли. Вони відчули, що я тхну твоєю силою, наче застарілим димом. Ти лише зміцнила зв’язок між нами.
Прекрасно. Саме те, що їй потрібно.
— Просто знайдіть Тару.
— Я сподівався, що той огидний предмет притягне її до мене. Але її смерть була насильницькою. Можливо, вона десь відновлює сили. Потойбіччя може бути приголомшливим місцем для щойно померлих.
Алекс про це не думала. Вона припускала, що люди просто перетинають межу до такого собі розуміння. Відсутності болі. Спокою. Дівчина знову подивилася на поверхню води, на мерехтливе відображення Нареченого, на ті монстроподібні постаті десь позаду нього — і здригнулася.
Яким був перехід Геллі в інший світ? Її смерть була... ну, з певного погляду, порівняно з Тарою, Леном, По любе та Аріелем вона померла відносно спокійно. Це була спокійна смерть. Передчасна спокійна смерть.
— Знайдіть її, — попросила Алекс. — Знайдіть Тару, щоб я змогла довідатися, хто їй нашкодив, а Тернер зміг прибрати його, перш ніж він нашкодить ще й мені.
Норт насупився.
— Я не знав, що детектив — хороший партнер для таких справ.
Алекс відкинулася на вигнуту стінку тигля. Їй хотілося вийти з води, але вона не була певна, чи слід це робити.
— Не звикли бачити чорного чоловіка з жетоном?
— Я не ховався у своїй могилі останні сто років, міс Стерн. Мені відомо, що світ змінився.
У його могилі.
— Де вас поховали?
— Мої кістки лежать на Еверґрін. — Його вуста скривилися в посмішці. — Це неабияк приваблює туристів.
— А Дейзі?
— Родичі поховали її в сімейному мавзолеї на Ґроув-стріт.
— Ось чому ви завжди там тиняєтесь.
— Я не тиняюся. А ходжу туди віддати шану.
— Ви ходите туди, сподіваючись, що вона побачить ваше каяття й пробачить вам.
Коли Норт лютився, його обличчя змінювалося. Здавалося менш людським.
— Я не завдавав болю Дейзі.
— Спокійно, спокійно, — застогнала Алекс. Вона не хотіла ще більше провокувати його. Наречений був їй потрібен, тож вона могла першою ступити крок назустріч перемир’ю. — Мені шкода, що я зробила це з вами в тій квартирі.
— Ні, не шкода.
Ось тобі й перемир’я.
— Справді, не шкода.
Норт відвернувся. Його профіль здавався викарбуваним на монеті.
— Це не був абсолютно неприємний досвід.
Тепер Алекс здивувалася.
— Ні?
— Це було... Я вже й забув, яке це відчуття, коли маєш тіло.
Алекс замислилася. Їй не слід було зміцнювати зв’язок. Однак, якщо, увійшовши в її тіло, привид зміг зазирнути в її думки, можливо, його власні теж відкрилися для неї. Панікуючи під час бійки, вона майже не звернула на це уваги.
— Можете повертатися всередину, якщо вам цього хочеться.
Наречений завагався. Чому? Через те що це було чимось інтимним? Чи він мав, що приховувати?
Доус увірвалася із заставленою тарілочками тацею в руках. Опустила її на шафку з мапами.
— Я нічого особливого не вигадувала. Картопляне пюре. Макарони з сиром. Томатний суп. Зелений салат.
Щойно запах долинув до Алекс, у животі забурчало, а рот залився слиною.
— Благослови тебе Господи, Доус. Можна мені вибратися із цієї штуки?
Аспірантка зазирнула в посудину.
— Рідина здається прозорою.
— Якщо збираєшся поїсти, я почекаю, — вирішив Норт.
Голос його залишався спокійним, але відображення у водному дзеркалі мало нетерпеливий вигляд.
Доус простягнула Алекс рушник і допомогла незграбно вилізти з ванни.
— Можна мені на хвилинку залишитися самій?
Очі Доус звузилися.
— Що ти збираєшся робити?
— Нічого. Просто поїм. Але якщо ти... Якщо почуєш щось, можеш не стукати. Просто заходь.
— Я буду внизу, — обережно попередила Доус.
Вона зачинила за собою двері.
Алекс схилилася над тиглем. Нортове відображення чекало на неї.
— Хочете увійти? — запропонувала вона.
— Занур руки у воду, — пробурмотів Наречений так, наче просив її роздягнутися.
Але вона, звісно, уже й так була роздягнута.