Того дня на фабриці всередині Норта хтось був, хтось, кого «Кістки» використали для віщувань задовго до того, як Лета взялася наглядати за ними. «Вони розрізали мене. Хотіли побачити мою душу». Вони дозволили йому померти. У цьому дівчина не сумнівалася. Якомусь безіменному волоцюзі, за котрим ніхто ніколи не сумуватиме. БЖМБ. «Більше жодного мертвого бомжа». Вона бачила цей напису «Спадщині Лети». Невеличкий жарт хлопців, що колись належали до Дев’ятого Дому. Алекс не до кінця цьому повірила, навіть побачивши, як розітнули на столі Майкла Реєса. Їй слід було перевірити, як у нього справи, переконатися, що з ним усе гаразд.
Дівчина спустила воду. Знову прополоскала рота, огорнула мокре волосся чистим рушником і сіла за невеличкий антикварний столик біля вікна.
«Кістки» заснували 1832-го. Гробницю вони збудували аж через двадцять п’ять років, але це не означає, що вони раніше не намагалися проводити ритуали. Тоді ніхто не наглядав за товариствами, а дівчина пам’ятала розповіді Дарлінґтона про те, що ошаленіла магія виривалася під час ритуалів. А що, як на перших віщуваннях щось пішло не так? Що, як обряд перервав хтось із Сірих, і дух жертви вільно полетів кудись? А що, як він знайшов шлях усередину Норта? Схоже, він навіть не розумів, що тримає зброю — «тінь у руці».
Перелякана жертва всередині Норта, Норт усередині Алекс. Вони скидалися на надприродну матрьошку. Невже дух якимось чином вибрав собі для порятунку Нортове тіло, чи вони з Дейзі просто опинилися в хибний час у хибному місці — двоє невинних людей, котрими керувала сила, якої вони аж ніяк не могли збагнути? Невже Дарлінґтон саме це розслідував? Що причиною вбивства Норта й Вітлок стала здичавіла магія?
Алекс піднялася сходами на третій поверх. Тут вона бувала нечасто, але Вергілієву кімнату знайшла з другої спроби. Та була розташована над кімнатою Данте, проте значно розкішніша. Дівчина припустила, що одного дня ця кімната стане її, якщо вона переживе три роки в Леті та Єлі.
Вона підійшла до стола й висунула шухляди. Знайшла записку з кількома віршованими рядками, деякі канцтовари з гончаком Лети на логотипі та більше нічого цікавого.
На столі лежав підручник зі статистики. Невже Дарлінґтон залишив його тут того вечора, коли вони збиралися до підвалу Розенфельд-голлу?
Алекс потупала вниз сходами до книжкової полиці, що чатувала в бібліотеці. Витягнула Книгу Албемарля. Від сторінок пахло конями, чувся цокіт копит бруківкою й уривки слів на івриті — відгомін її пошуків інформації про големів. Дарлінґтон регулярно користувався бібліотекою, і книжкові рядки були заповнені хлопцевими запитами, що здебільшого стосувалися його одержимості Нью-Гейвеном: історія промисловості, земельні акти, планування міста. Було й кілька запитів Доус — усі про карти таро й античні містичні культи; і навіть декілька від декана Сендоу. Та ось вони, два імені, нашкрябані кутастим Дарлінґтоновим почерком на початку осіннього семестру: «Бертрам Бойс Норт і Дейзі Вітлок». Наречений мав рацію. Дарлінґтон цікавився цим випадком. Та де ж його записи? Чи лежали вони в наплічнику тієї ночі в Розенфельді, коли щось проковтнуло його разом з хлопцем?
— Де ти, Дарлінґтоне? — прошепотіла Алекс. — І чи можеш ти мені пробачити?
— Алекс.
Дівчина підскочила.
Доус стояла на вершечку сходів з навушниками на шиї та кухонним рушником у руках.
— Тернер повернувся. Він хоче дещо нам показати.
Алекс забрала з арсеналу шкарпетки й приєдналася до Тернера з Доус у вітальні. Вони сиділи пліч-о-пліч перед громіздким ноутбуком, однаково насупившись. Тернер перевдягнувся в джинси й сорочку, однак не втратив елегантності, а надто поряд з Доус.
Він помахав Алекс, запрошуючи її ближче, обіч нього лежав цілий стіс якихось тек.
На екрані Алекс побачила чорно-біле відео чогось схожого на в’язничний коридор, уздовж якого до камер рухалася вервечка ув’язнених.
— Подивися на час, — підказав Тернер. — Це приблизно о тій самій годині, коли ти попрямувала до місця злочину.
Чоловік натиснув на кнопку відтворення, і ув’язнені посунули вперед. У кадрі з’явилася велетенська постать.
— Це він, — озвалася Алекс. Це точно був Ленс Ґрессанґ. — Куди він пішов?
— Він повернув за ріг, а потім просто зник.
Детектив натиснув кілька клавіш, і на екрані під іншим кутом з’явився інший коридор, проте Алекс ніде не бачила Ґрессанґа.
— Ось перший номер у предовгому списку речей, яких я не розумію: чому він повернувся?
Тернер знову натиснув на клавіші, тепер Алекс побачила широкоформатне зображення чогось схожого на лікарняну палату.