— Меренги, — віддала наказ Ізабель.
— Меренги, — повторила Алекс, підходячи до міксера й простягаючи миску дівчині.
Вона сфотографувала кухню для мами й надіслала їй повідомлення: «Працюю». Хотіла, щоб Міра вважала, що так і є. Що вона щаслива. Нормальна. У безпеці. Така, якою Алекс ніколи не була. Вона також написала Мерсі й Лорін. «У салоні Белбалм. Схрестіть пальці, щоб залишилося щось смачненьке».
— Повірити не можу, що Колін збирається сьогодні читати, — пожалілася Ізабель, викладаючи меренги на деко. — Я тут на семестр довше за нього й чудово склала іспит після її семінару «Жінки та індустріалізм».
— Наступного разу, — пробурмотіла Алекс, мастячи розтопленим маслом яблучні пироги. — Минулого тижня тут теж було так людно?
— Так, і Колін буркотів цілий вечір. Ми прибирали тут до другої години.
Отже Колінове алібі було надійним. Алекс відчула, як її накрило хвилею полегшення. Їй подобався Колін, подобалася ображена Ізабель, подобалася ця кухня, цей будинок, цей затишний простір. Подобався цей шматочок світу, який не мав нічого спільного з магією чи вбивствами. Вона не хотіла бачити, як його зруйнує якась груба сила. Утім, це не означало, що вона може викреслити зі свого списку «Сувій та ключ». Навіть якщо Колін не вбивав Тару, він її знав. І хтось навчив Ленса портальної магії.
— А Сендоу теж стирчав тут весь вечір минулого тижня?
— На жаль, — відповіла Ізабель. — Він завжди забагато п’є. Схоже, у нього зараз триває жахливий розлучний процес. Професорка Белбалм зачинила його в кабінеті й накрила ковдрою. Він надзюрив навколо унітаза у вбиральні, а Колінові довелося прибирати. — Дівчина здригнулася. — Якщо добряче подумати, Колін заслужив на читання. На тебе стільки чекає попереду, Алекс!
Ізабель не мала причин брехати, тож збитий приціл декана Сендоу щойно забезпечив йому алібі. Доус зрадіє. Алекс припускала, що вона й сама рада. Одна справа бути вбивцею, і геть інша — працювати на вбивцю.
Ніч на кухні була довгою, та Алекс не могла відмовитися від неї. Здавалося, наче вона працює задля якоїсь мети.
Близько першої години вони закінчили подавати їжу, прибрали на кухні, поскладали пляшки до смітників, отримали повітряні поцілунки від Белбалм і випливли в ніч, тримаючи в руках тарілки із залишками їжі. Після химерних і жорстоких останніх днів цей здавався подарунком. Залишився приємний посмак того, яким може бути життя, як мало більшість людей у Єлі цікавиться товариствами, як мало роботи, що вимагає від тебе лише часу й дрібки уваги, у будинку, наповненому невинними людьми, для котрих найбільший кайф — власна претензійність.
Алекс побачила перед собою Сіру на роликах, котра їхала між ліхтарів, наближаючись до дівчини. Її череп і торс виглядали так, наче їх потрощило, а колесо машини якогось легковажного водія залишило глибоку ямку.
— Pasa punto, pasa mundo, — прошепотіла Алекс майже приязно й побачила, як дівчинка зникла. Мить спливає, світ минає. Ось так просто.
Наступного ранку Алекс не мала занять. Вона встала рано, щоб поснідати й спробувати почитати щось, перш ніж вирушити до Марша, але, доїдаючи гірку яєць із гострим соусом, побачила Нареченого. Коли вона взялася за морозиво з гарячою помадкою, на його обличчі виник недовірливий вираз, але морозиво тут подавали в усіх їдальнях, до кожної страви, і нехтувати такою нагодою було негоже.
Після сніданку Алекс прошмигнула до вбиральні, що була поряд з обідньою залою ДжЕ, й наповнила водою умивальник. Їй не надто кортіло розмовляти з привидом; не хотілося обговорювати те, що вона побачила в його спогадах. Одначе вона прагнула знати, чи пощастило йому з пошуками Тари.
За мить у воді віддзеркалилося Нортове обличчя.
— Ну? — поцікавилася Алекс.
— Поки що я її не знайшов.
Дівчина торкнулася води пальцями й дивилася, як розпливається обличчя.
— Схоже, ви аж ніяк не професіонал.
Коли вода заспокоїлося, вираз на Нортовому обличчі був похмурий.
— А ти що дізналася?
— Ви мали рацію. Дарлінґтон цікавився вашою справою. Але в його столі в «Іль-Бастоне» не було жодної записки. Завтра ввечері я можу пошукати їх у «Чорному В’язі».
Коли зійде місяць-молодик. А може, о цій порі Дарлінґтон уже зможе відповісти на запитання Нареченого особисто.
— І?..
— Що і?..
— Що ви побачили в моїй голові, міс Стерн? Вигнавши мене, ви здавалися стурбованою.
Алекс поміркувала, що саме вона ладна йому розповісти.
— Що ви пам’ятаєте про мить своєї смерті, Норте?
Його обличчя немов заклякло, і дівчина збагнула, що промовила привидове ім’я вголос. «Хай йому грець».
— То ти це бачила? — ледь чутно озвався він. — Мою смерть?