— Просто відповідайте.
— Нічого, — зізнався Наречений. — Щойно я стояв у своєму новому кабінеті, розмовляючи з Дейзі, аж раптом... я припинив існувати. Світ смертних було втрачено.
— Ви опинилися на протилежному боці. — Алекс чудово уявляла, яка від цього каша в голові. — Ви намагалися колись знайти за Серпанком Ґледіс О’Донаг’ю?
— Кого?
— Покоївку Дейзі.
Норт насупився.
— Поліція допитувала її. Вона знайшла наші... тіла, але навіть не була присутня й не бачила злочину.
— А вона була просто покоївка? — перепитала Алекс.
Такі чуваки ніколи не помічають прислуги. Але Норт мав рацію. Алекс помітила, як Ґледіс самотньо насолоджувалася весняною погодою. Якщо вона бачила чи чула щось дивне на місці подій, то мала всі причини розповісти про це поліції. До того ж дівчина підозрювала, що там не було кого бачити — лише магічний, невидимий та оскаженілий дух чоловіка, з котрим грубо повелися Кістяники і котрий якимось чином знайшов шлях усередину Норта.
— Я повідомлю, що виявлю в «Чорному В’язі». Припиніть тинятися за мною та вирушайте на полювання за Тарою.
— Що ви побачили в моїй голові, міс Стерн?
— Перепрошую! Ви перериваєтесь!
Алекс витягнула з умивальника пробку.
Вона вийшла зі спальні й написала Тернеру повідомлення, що вирушає до Теплиць Марша. Дорогою потелефонувала до шпиталю й запитала про самопочуття Майкла Реєса. Їй слід було раніше поцікавитися станом жертви останнього віщування «Черепа і кісток», але вона весь час відволікалася на не такі вже й дрібниці. Знадобилося трохи часу, щоб до телефона покликали потрібну людину, але зрештою прийшла Джин Ґатдула й повідомила, що Реєс очікувано одужує й протягом наступних двох днів повернеться додому. Алекс знала, що «домом» був Дім Колумба — віддалений від кампусу притулок. Вона сподівалася, що «Кістки» принаймні підкинули йому грошенят за клопоти.
Ботанічний сад Марша лежав на вершечку Пагорба науки; там була стара садиба із чимось схожим на дзвіницю, а колишні землі маєтку збігали аж до помешкання Тари й Ленса. Справжньої охорони там не було, тож Алекс легко потрапила всередину, змішавшись із купкою студентів, що заходили в ботанічний сад. Чотири великі лісничі теплиці стояли неподалік від затильного входу в оточенні менших скляних споруд. Алекс переймалася, що не зможе визначити, де саме Тара влаштувала небезпечний садок, однак, обійшовши маєток, відчула запах неприродного, що губився в смороді перегною та зораної землі. Попри те що невеличка теплиця мала цілком непримітний вигляд, дівчина підозрювала, що в ній збереглися залишки чарів — невеличкої люб’язності від Кейт Мастерс і «Рукопису». А як ще Тара могла ростити урожай, не викликаючи підозр?
Утім Алекс, відчинивши двері, не побачила нічого, крім порожніх ящиків для рослин і перевернутих горщиків на столі. Хтось усе тут поприбирав. Кейт? Колін? Ще хтось? А може, Ленс відкрив портал просто з в’язничної камери, щоб знищити потенційні докази?
На купці бруду, біля перекинутого пластикового контейнера, лежав самотній вусик якоїсь невідомої рослини. Алекс торкнулася його пальцем. Невеличка лоза розгорнулася, демонструючи захований між вигулькнулими листочками самотній білий пуп’янок. Його пелюстки з м’яким, але добре чутним «пуф» вибухнули хмаркою блискучих насінин, схожих на феєрверк, і розсипалися.
Надворі Алекс помітила жінку в джинсах і фермерській куртці, — натягнувши господарські рукавички, вона копирсалася у відрі з якоюсь мульчею.
— Привіт, — гукнула Стерн, — не підкажете, хто користується цією теплицею?
— Свєта Маєрс. Аспірантка.
Алекс не пам’ятала цього імені зі звіту про Тарину справу.
— А де я можу її знайти?
Жінка похитала головою.
— Вона поїхала кілька днів тому. Взяла відпустку до кінця семестру.
Свєта Маєрс злякалася. Можливо, вона власноруч знищила теплицю.
— А ви ніколи не бачили, чи приходила до неї парочка? Худорлява невисока білявка та кремезний хлопака, на вигляд такий, наче живе в спортзалі?
— Дівчину я часто тут бачила. Вона Свєтина чи то кузина, чи племінниця, чи щось таке.
Алекс у цьому неабияк сумнівалася.
— А хлопця бачила всього зо двічі. Чому запитуєте?
— Дякую за допомогу, — кинула Алекс і рушила до воріт.
Вона намагалася відігнати невдоволеність, спускаючись пагорбом. Дівчина сподівалася знайти в теплицях більше пов’язаного з Тарою, а не лише купки багнюки, що походили на свіжі могили.
Тернер обіцяв зустріти її біля ковзанки, і Алекс побачила його «додж», що ліниво стояв біля хідника. Усередині було божественно тепло.