— Я маю боятися?
— Так, — погодився Тернер. — Маєш. Але не нас.
— Гей, він може й нас боятися, — утрутилася Алекс.
— Може, але йому слід непокоїтися через більші проблеми. Якщо ти не вбивав Тару, то це зробив хтось інший. І цей хтось дочекатися не може, коли ти теж опинишся в його руках. Просто зараз ти дуже зручний цап-відбувайло. Але як довго це триватиме? Тара знала про речі, про які не мала б знати, і тобі, можливо, теж про них відомо.
— Я ні хріна не знаю.
— Мене можеш не переконувати. Ти бачив, на що здатні ці люди. Гадаєш, вони перейматимуться, чи слід позбутися такого маленького шматочка лайна, як ти? Гадаєш, вони вагатимуться, чи слід знищити тебе, або твоїх друзів, або й цілий район, якщо це допоможе їм спокійніше спати вночі?
— Люди на кшталт нас із тобою не мають для них жодного значення, — погодилася Алекс. — А надто, коли перестають бути корисними.
Ленс обережно поклав поранену руку на стіл і нахилився вперед.
— Хто ти, в дідька, така?
Алекс витримала його погляд.
— Я єдина людина, яка думає, що ти не вбивав Тару. Тож допоможи мені довідатися, хто це зробив, перш ніж Тернерові урветься терпець і він виставить мене за двері, а тебе залишить гнити тут.
Ленсів погляд смикався від Тернера до Алекс і назад.
Нарешті хлопака озвався:
— Я не завдавав їй болю. Я кохав її.
Так, наче ці дві речі не можуть крокувати пліч-о-пліч.
— Коли ви почали працювали зі Свєтою Маєрс?
Ленс посовався на стільці. Йому, вочевидь, не сподобалося, що вони знають ім’я.
— Не пам’ятаю. Два роки тому? Тара ходила на розпродаж рослин і розговорилася там з нею. Вони добре порозумілися, побалакали про товариство садівників і всяке таке лайно. Якийсь час ми продавали їй дещо. А потім зблизилися, узяли її в долю.
— Розкажи нам про Достойницю, — попросила Алекс.
— Про шо?
— Ви не тільки куш вирощували. Що саме ви ростили для Блейка Кілі?
— Того модельного чувака? Він завжди тягався за Тарою, розкидався баблом, типу якась зірка. Цей мудак мене харив.
Алекс навіть не знала, як реагувати на те, що де в чому згодна з Ленсом Ґрессанґом.
— І що ви для нього ростили? — не вгавав Тернер.
— Це було не для нього. Спочатку. Якийсь час ми штовхали травичку його кенту... усе це заборонене лайно, окей? Ми ж не записуємо?
Тернер знаком наказав йому говорити далі.
— Нічо’ такого. Пакет драпу за десятку чи двадцятку. Стандартне гівно. А потім, уже цього року, намалювалася його гьорла Кеті...
Алекс підсунулася ближче.
— Кейт Мастерс?
— Ага. Блонда, симпотна, в натурі, але типу сука.
— Розкажи мені більше про свої смаки щодо жінок.
— В натурі?
— Ні, дурню. І чого хотіла Кеті?
— Вона хотіла знати, де ми вирощуємо і чи може Тара звільнити в теплиці місце для чогось новенького. Якогось медичного гівна, з усіма цими нормами вологості й ще бозна-чого. І Тара серйозно взялася за це зі Свєтою. Витратила час, але рости почало непогано. Я якось закинувся. Навіть не кайфанув.
Господи, у Ленса Ґрессанґа в лапах була Достойниця, а він про це навіть не знав! Алекс ставало зле, коли вона думала про те, скільки шкоди він міг заподіяти, якби зрозумів, що наркота дарує йому контроль над людьми... Але хтось інший збагнув це раніше.
— Ти подумав, що це фігня, — озвалася дівчина. — Кайф від нього гівняний. І тому продав Блейкові.
— Ага, — вишкірився Ґрессанґ.
— І що ти подумав, коли він повернувся за добавкою?
Ґрессанґ здвигнув плечима.
— З радістю взяв у нього бабло.
— А Кейт Мастерс знала, що ти продавав Достойницю Блейкові?
— Та ну, вона в натурі напрягалася. Казала, шо ця фігня отруйна і всяке таке, шоб ми не підсідали. Я знав, шо вона біситиметься, якшо дізнається. Але Блейк і далі нас напрягав, а потім привів того, другого чувака, який схотів знати, чи можемо ми дістати грибів.
— Кого? — запитав у Ленса Тернер.
Проте Алекс уже знала відповідь.
Ленс засовався на стільці. Вигляд у нього був схвильований, майже наляканий.
— Це був Колін Хатрі, чи не так? — підказала вона. — Із «Сувою та ключа»?
— Ага. Він... — Ленс відкинувся на стільці. Його показна хоробрість кудись поділася. Він дивився на стіну, наче сподівався знайти там хоч якусь відповідь. Годинник цокав, проте Алекс із Тернером зберігали мовчання. — Я не знав, за шо ми взялися.