— Може, ми все неправильно зрозуміли? Може, Сендоу облажався?
Доус увімкнула світло.
— Він складав план майже три місяці. Це був чудовий ритуал.
— Ну, може, він навмисно схибив? Може, він не хоче, щоб Дарлінґтон повертався. — Алекс знала, що будує повітряні замки, але іншої зачіпки не було. — Якщо він причетний до прикриття Тариного вбивці, гадаєш, йому справді потрібен поряд такий хрестоносець, як Дарлінґтон, замість мене?
— Але ти теж хрестоносець, Алекс.
— Він компетентніший хрестоносець. Що сказав Сендоу, щоб припинити ритуал?
— «Ваші язики зроблені з каменю!» Він скористався цими словами, щоб зупинити дзвіночки.
— А ще?
Доус скинула шарф і повісила парку на гачок. Відповідаючи, вона стояла спиною до Алекс.
— «Почуйте тишу порожнього дому. Тут ні на кого не чекатимуть».
Думка про те, що Дарлінґтонові назавжди заборонили вхід до «Чорного В’яза», була жахлива. Алекс потерла втомлені очі.
— У ніч віщувань «Черепа і кісток» я почула, як дехто... дещо... гупало у двері, щоб увійти, саме тієї миті, коли вбили Тару. Звучало це точнісінько так, як сьогодні. Можливо, це був Дарлінґтон. Можливо, він побачив, що відбувається з Тарою, і намагався попередити мене. Якщо він...
Доус уже хитала головою, скуйовджений вузол волосся розкручувався на потилиці.
— Ти чула, що вони сказали? Це... та потвора з’їла його. — Її плечі затремтіли, і Алекс зрозуміла, що дівчина знову плаче, стискаючи повішену парку, наче без її підтримки та могла впасти. — Його більше немає. — І ці слова здавалися приспівом, піснею, яку вони співатимуть, поки не минеться їхня скорбота.
Алекс торкнулася долонею руки аспірантки.
— Доус... — Але дівчина випросталася, щосили хлюпнула носом і витерла сльози.
— Утім, Сендоу помилився. Технічно. Дехто може пережити те, що його зжерла сатанинська потвора. Але це не людина.
— А що ж тоді?
— Демон.
«Нам стільки не платять».
Доус глибоко, зі здриганням вдихнула й відвела волосся з обличчя, знову зібравши його у вузол.
— Як гадаєш, Сендоу захоче кави, коли прийде? — запитала вона, піднімаючи навушники з килима у вітальні. — Я хочу трохи попрацювати.
— Як просувається?
— Дисертація?
Доус повільно кліпнула, опустила погляд на навушники в руці, наче замислившись, як вони туди потрапили.
— І гадки не маю.
— Я замовлю піцу, — запропонувала Алекс. — І першою піду в душ. Ми обидві тхнемо.
— А я відкоркую пляшку вина.
Стерн уже піднімалася сходами, коли почула стукіт у двері. На мить вона подумала, що це може бути декан Сендоу. Але чого б йому стукати? За шість місяців, які вона провела в Леті, у двері маєтку на Орандж-стріт не стукав ніхто.
— Доус... — гукнула вона.
— Впусти мене, — за дверима пролунав гучний і розлючений чоловічий голос.
Ноги Алекс понесли її вниз сходами, перш ніж вона збагнула, що відбувається. Примус.
— Доус, не треба! — крикнула Стерн.
Проте Доус уже відмикала двері. Замок клацнув, і двері розчахнулися. Аспірантку відкинуло на бильця, навушники випали з її руки. Алекс почула гучний хрускіт, коли голова дівчини врізалася в дерево.
Стерн гарячкувато думала. Вона схопила навушники Доус, натягнула їх на вуха, міцно притискаючи руками до голови, і кинулася нагору сходами.
Озирнувшись, вона побачила Блейка Кілі, красунчика Блейка Кілі, плечі його вовняного пальта вкривав сніг, наче він зійшов зі сторінок каталога; хлопець переступив тіло Доус, прикипівши поглядом до Алекс.
«З Доус усе буде гаразд, — сказала вона собі. — Мусить бути гаразд. Ти не зможеш допомогти їй, якщо втратиш контроль».
Блейк скористався Зоресилою або чимось таким. Алекс відчула дію чарів у його голосі навіть крізь зачинені двері. Це була єдина причина, чому Доус відімкнула йому.
Алекс помчала до арсеналу, набираючи в телефоні Тернерів номер, і гупнула рукою по старій стереопанелі на стіні біля бібліотеки, сподіваючись, що та хоч раз зробить їй ласку. Можливо, будинок був її спільником, адже в коридорах раптом гримнула музика, гучніше й чіткіше, ніж їй доводилося чути. Коли Дарлінґтон був десь неподалік, грав Перселл або Прокоф’єв. Натомість зараз заграла мелодія, яку останньою слухала Доус; якби Алекс не була така налякана, вона розреготалася б, почувши, як повітря наповнилося мотивом Морріссі та бреньканням гітар.
Навушники заглушили слова, власне дихання гучно шуміло у вухах. Дівчина ввірвалася до арсеналу й кинулася висувати шухлядки. Доус лежала внизу й стікала кров’ю. Тернер був далеко. Алекс не хотіла думати про те, що може скоїти з нею Блейк чи що він може змусити скоїти її. Чи стане це помстою за те, що вона вчинила? Невже він збагнув, хто вона така, і якось спромігся прийти по неї аж сюди? А може, це Тара привела його до її дверей? Алекс так зосередилася на товариствах, що не помічала іншого підозрюваного просто в себе під носом: привабливого хлопчину, гнилого зсередини, який не любив чути слово «ні».