Сендоу кинувся вперед, але занадто повільно.
— Стій! — кинув Блейк.
Декан закляк, мало не впавши.
Хлопець повернувся до Алекс, на губах розквітла усмішка.
— Він твій друг? Можливо, мені змусити його скинутися зі сходів?
Алекс мовчала. Він наказав мовчати, а вона так хотіла зробити його щасливим, однак свідомість борсалася в голові. Вони всі сьогодні помруть.
— Іди сюди, — наказав Блейк.
Сендоу завзято кинувся вперед, підстрибуючи на кожному кроці. Хлопець кивнув у бік Алекс.
— Я хочу, щоб ти зробив мені послугу.
— Я зроблю все що завгодно, аби допомогти, — запевнив Сендоу, наче запрошуючи перспективного нового студента зайти до нього в прийомні години.
Блейк простягнув ножа.
— Простроми її. Простроми їй серце.
— Залюбки. — Сендоу взяв ніж і, широко розставивши ноги, закляк над Алекс.
У відчинені двері будинку увірвався холодний вітер. Алекс відчула його на запаленому обличчі. Вона не могла розмовляти, не могла битися, не могла втекти. За спиною декана вона бачила відчинені двері й цегляну доріжку. Алекс пригадала перший день, коли Дарлінґтон привів її сюди. Пригадала його свист. Пригадала шакалів, мисливців за духами, покликаних служити представникам Лети.
«Ми вівчарі».
Рука Алекс лягла на паркет. Вона відчула під долонею прохолодне відполіроване дерево. «Будь ласка, — мовчки взялася благати будинок дівчина. — Я донька Лети, а вовк уже біля дверей».
Сендоу заніс ніж високо над головою. Алекс розтулила вуста — вона не говорила, ні, вона не розмовляла — і розпачливо, втративши останню надію, свиснула. «Відправ мені моїх гончаків».
Шакали з гарчанням увірвалися у відчинені вхідні двері жвавою зграєю. Вони злетіли нагору сходами, клацаючи пазурами й ковзаючи лапами. Занадто пізно.
— Зроби це, — наказав Блейк.
Сендоу з розмаху опустив ніж. Щось накинулося на нього, збиваючи вбік від Алекс. Коридор раптом наповнився шакалами, що з гарчанням тупцяли по дівчині. Один з них налетів на Блейка. Від ваги їхніх тіл в Алекс перехопило дух, і вона скрикнула, коли їхні лапи затупотіли по зламаних кістках.
Шакали ошаленіли від збудження та жаги крові, вони скавчали й клацали зубами. Дівчина й гадки не мала, як їх контролювати. У неї ніколи не було причин розпитувати про це. Гончаки перетворилися на клубок блискучих іклів, чорних ясен та вкритих піною мордяк. Алекс спробувала звестися на ноги, відсунутися від них. Відчула, як щелепи уп’ялися їй у бік, і закричала, коли довгі зуби занурилися в плоть.
Сендоу проверещав слова, яких вона не розуміла, й Алекс відчула, що щелепи розтиснулися, з рани полилася гаряча кров. В очах потемнішало.
Шакали відступили, скрадаючись назад до сходів і наштовхуючись один на одного. Вони скрутилися під бильцями, тоненько повискуючи й клацаючи щелепами.
Сендоу, стікаючи кров’ю, лежав на килимку поряд із нею, у нього була відірвана штанина. Дівчина побачила, що щелепи шакалів рівненько прокусили йому стегно — білий вигин кістки блищав, наче бліда пухлина. З ноги періщила кров. Чоловік хапав ротом повітря й нишпорив у кишені, намагаючись дістати телефон, але рухи були вповільнені, мляві.
— Декане Сендоу, — видихнула дівчина.
Його голова закинулася на плечі. Дівчина побачила, як телефон вислизнув з пальців і впав на килим.
Блейк повз до неї. Він теж стікав кров’ю. Алекс побачила, що шакали запустили зуби в плоть його біцепса й у стегно.
Хлопець підтягнувся до неї й накрив своїм тілом, наче коханець. Його рука досі стискалася в кулак. Блейк ударив дівчину раз, двічі. Друга рука схопила її за волосся.
— Жери лайно, — прошепотів він Алекс у щоку. Сів, міцніше перехопив її волосся рукою та гупнув головою об підлогу. Перед очима Алекс засяяли зірочки. Він знову підняв її голову, смикнув за волосся, задираючи підборіддя. — Жери лайно і здохни.
Алекс почула важкий вологий удар і замислилася, чи не тріснув у неї череп. А тоді Блейк упав на неї. Дівчина спробувала відштовхнути його, заборсалася в нього під грудьми, не в змозі витримати такої ваги, і нарешті скинула хлопця із себе. Торкнулася рукою потилиці. Крові немає. Рани немає.
А от сказати те саме про Блейка вона не могла. Один бік його ідеального обличчя перетворився на кривавий червоний кратер. Череп був проломлений. Над ним, схлипуючи, стояла Доус. У руках вона стискала мармуровий бюст Гайрама Бінґема III, святого покровителя Лети; його суровий профіль був укритий кров’ю та уламками кістки.