Щоб потрапити до «Іль-Бастоне», ключ був непотрібен. Алекс познайомили з дверима того дня, коли Дарлінґтон уперше привів її до будинку, і тепер вони скригуче зітхнули, коли дівчина ввійшла. Коли з нею був Дарлінґтон, двері завжди радісно рипіли. Але на неї принаймні не нацькували зграю шакалів. Від того першого ранку Алекс більше не бачила мисливських собак Лети, але думала про них щоразу, наближаючись до будинку, розмірковуючи, поснули вони, чи не голодні та чи взагалі потрібна примарним гончакам їжа.
Теоретично п’ятниці в Доус були вихідними, але майже завжди можна було розраховувати, що вона затиснулася з ноут-буком у якийсь куток вітальні на першому поверсі. Завдяки цьому уникнути її було нескладно. Алекс прослизнула коридором до кухні, де знайшла на полиці в холодильнику тарілку з учорашніми бутербродами, яку аспірантка накрила вологим рушником. Стерн позапихувала їх до рота, почуваючись злодюжкою, але це лише покращило смак м’якого білого хліба, огіркових кружалець і порізаного тоненькими скибочками та посиланого кропом лосося.
Лета придбала будинок на Орандж-стріт 1888-го, невдовзі після того, як Джон Андерсон покинув його, намагаючись, як припускали, втекти від привида сигарної дівчини, котру вбив його батько. Відтоді «Іль-Бастоне» видавали за приватний будинок, школу під керівництвом сестер святої Марії, адвокатську контору, а нині — приватний будинок з нескінченним ремонтом. Проте насправді там завжди була розташована Лета.
Книжкові полиці були на другому поверсі в коридорі, біля старовинного секретера й вази із засушеною гортензією. Це був вхід до бібліотеки. У стіну обіч була вбудована панель, що, як можна було припустити, контролювала звук, але працювала через раз, а часом музика в колонках лунала так тихенько й віддалено, що будинок від цього здавався ще порожнішим.
Алекс витягнула з третьої полиці Книгу Албемарля, що скидалася на звичайнісіньку товсту книжку в обкладинці з поплямованої тканини, та коли її розгортали, сторінки тихо потріскували, і дівчина могла присягнутися, що відчула, як її протнуло низьке гудіння струму. Книжка зберігала відлуння останніх запитів читачів, і Алекс, перегорнувши останню сторінку, побачила Дарлінґтонові карлючки: «план Розенфельд-голлу».
Дата: 10 грудня. Тієї ночі Деніела Арлінґтона востаннє бачили живим.
Алекс узяла із секретера ручку, записала дату і «Протоколи Дому Лети. Вбивство». Поставила книжку на місце між «Стовер у Єлі» та потертим примірником «Кухні Нової Англії. Том 2». Перший том вона ніде ніколи не бачила.
Будинок несхвально буркнув, і полиця легенько затремтіла. Алекс замислилась, чи достатньо Доус занурилась у роботу, щоб не помітити цього, а чи підвела погляд до стелі й вигадує, що собі замислила Данте.
Коли книжковий стелаж припинив калатати, Алекс узялася за нього з правого боку й потягнула. Він розчахнувся, наче двері, відкривши круглу дворівневу кімнату, завішану книжковими полицями. Попри те що година була пообідня, небо над скляним куполом сяяло яскравою синявою ранніх сутінок. Повітря здавалося запашним, і дівчина відчула в ньому аромат помаранчевого цвіту.
Кількість кімнату Лети була обмежена, тому бібліотеку влаштували за допомогою телескопічного порталу, скориставшись магією, позиченою в «Сувою та ключа» й застосованою покійним членом Лети Річардом Албемарлем, коли він сам ще був на посаді Данте. Слід було записати в Книзі Албемарля тему, яка тебе цікавила, поставити її на полицю — і бібліотека люб’язно пропонувала вибрані книжки з колекції Дому Лети, що вже чекали на тебе, коли ти відчиняв потаємні двері. Уся колекція була розташована в підземному бункері під маєтком у Гринвічі й здебільшого стосувалася історії надприродного, Нью-Гейвена й Нової Англії. Там був першодрук Malleus Maleficarum[42] Генріха Крамера та п’ятдесят два його переклади, повна збірка творів Парацельса, таємні щоденники Алістера Кровлі й Френсіса Бекона, книга заклинань зороастрійського храму вогню в поселенні Чак-Чак[43], світлина з автографом Келвіна Гілла[44], перше видання Вільяма Ф. Баклі «Бог і людина в Єлі» і заклинання, написане на серветці з текстом Yankee Doodle[45], що відкривало таємні розділи книжки. Проте якщо ви хотіли знайти примірник «Гордості й упередження» або коротку історію холодної війни, що не зосереджувалася б винятково на недосконалості магії, використаній у словах доктрини Ейзенхауера, хай щастить.