Наприкінці звіту про нещасний випадок був розділ «Знахідки». Алекс надовго замислилася, мляво гладячи кота, який муркотів поряд з нею на старому плетеному кріслі для двох. Зрештою вона нічого не написала про дивне відчуття, що огорнуло її на місці злочину, та про підозри, що Тара з Ленсом, напевно, торгували з іншими членами інших товариств. «Центуріон повідомлятиме Данте про свої знахідки, однак наразі всі докази підтверджують, що злочин скоїв хлопець Тари під дією потужних галюциногенів і що жодного зв’язку з Летою чи Домами Серпанку немає».
Вона ще двічі перечитала документ, перевіряючи розділові знаки й намагаючись надати звітові якомога більше дарлінґтонівського стилю, а потім надіслала його Сендоу, додавши в поле отримувачів копії електронну адресу Доус.
Космо жалібно занявчяв, коли Алекс вислизнула з дверей кухні, але вийти з будинку та вдихнути крижане повітря було приємно. Небо без жодної хмаринки сяяло блакиттю, а гравійна доріжка блищала. Дівчина завела «мерседес» у гараж, пройшлася під’їзною доріжкою до вулиці й викликала таксі. Повернути ключі Доус можна буде пізніше.
Якщо її сусідки поцікавляться, де вона була, скаже, що провела ніч у Дарлінґтонів. Невідкладні родинні справи. Ця відмовка була така стара, що вже зносилася, але надалі пізніх повернень уночі й незрозумілих зникнень буде менше. Вона правильно вчинила з Тарою. Ленса покарають, і її сумління, принаймні щодо цієї справи, зможе відпочити. Сьогодні ввечері вона грітиме в руках пиво, поки її сусідка набухуватиметься м’ятним шнапсом з крижаного посуду на «Відриві „Омеги“», а завтра Алекс цілий день читатиме домашнє завдання.
Вона попросила водія висадити її навпроти модного міні-маркета на Ельм-стріт. Тільки-но зайшла до крамниці, дівчина помітила, що досі вбрана в Дарлінґтонову шапку. Вона стягнула її з голови, але потім насунула назад. Було холодно. Вона не мусила переживати через шапку.
Алекс накидала в кошик пластівців «Чекс мікс», «Твіззлерсів» і кислих желейних хробачків. Їй не слід було витрачати стільки грошей, але страшенно хотілося заспокійливої шкідливої їжі. Вона дійшла до холодильника з напоями й понишпорила в його надрах, шукаючи шоколадне молоко з найкращим терміном придатності, аж раптом щось торкнулося її руки — чиїсь пучки погладили кісточки її пальців.
Алекс відсмикнула руку, притиснула долоню до грудей, наче попеклася, і гупнула дверцятами холодильника; серце скажено калатало. Вона на крок позадкувала від холодильника, чекаючи, що звідти на неї щось кинеться, але нічого не сталося. Дівчина присоромлено роззирнулася.
На неї витріщався чолов’яга в маленьких круглих окулярах і темно-синьому єльському світшоті. Алекс нахилилася, щоб узяти кошик, хапаючись за можливість заплющити очі й глибоко вдихнути. Уява. Брак сну. Загальна знервованість. Дідько, може, навіть пацюк. Вона, одначе, зазирне до Халупки. Та розташована на протилежному боці вулиці. Алекс могла прослизнути в захищене місце, щоб зібратися з думками в середовищі без Сірих.
Вона схопила кошик і заклякла. Чолов’яга в маленьких окулярах підійшов до неї й став занадто близько. Його очей вона не бачила — тільки бліки на скельцях. Він усміхнувся, і в кутику його рота щось затріпотіло. Алекс збагнула, що це смикнувся чорний вусик якоїсь комахи. З-за щоки виповз жучок, наче чоловік тримав його там, як жувальний тютюн. Комаха зірвалася з губ. Алекс відскочила, стримуючи крик.
Занадто повільно. Та штука в синьому світшоті схопила її за потилицю й гупнула головою об дверцята холодильника. Скло розлетілося на друзки. Алекс відчула, як скалки уп’ялися в шкіру та щоками заструменіла тепла кров. Він шарпнув її назад і кинув на землю. «Не можеш до мене торкатися. Це заборонено». Після всіх цих років і всіх жахіть знову та сама недоумкувата дитяча реакція. Дівчина смикнулася вбік. Жінка за стійкою кричала, її чоловік вийшов із затильної кімнати з виряченими очима.
Чоловік в окулярах наближався. Не чоловік. Сірий. Та що ж його привабило й допомогло перетнути межу? І чому він не скидався на жодного із Сірих, яких їй доводилося бачити? Його шкіра не була схожа на людську. Вона була гладенька, як скло, і крізь неї виднілися вени й обриси кісток. Чувак тхнув Серпанком.
Алекс полізла в кишеню, але виявилося, що вона не поповнила запаси кладовищної грязюки. У неї майже завжди було із собою трохи про всяк випадок.
— Кріпись! — крикнула вона. — Безсмертних не існує!
Ці смертельні слова Алекс подумки повторювала щодня, відколи її навчив Дарлінґтон.
Однак створіння не виявило жодної ознаки роздратування й оком не змигнуло.