Від пійла ширився запах пліснявки. Дівчина відсахнулася й розтулила була рота, щоб запитати, що це таке, але видушила із себе лише слабенький хрип, від якого здалося, наче хтось тицьнув їй у горло запаленим сірником.
— Скажу після того, як вип’єш, — пообіцяла Доус. — Довірся мені.
Алекс похитала головою. Останній напій, який їй дала аспірантка, розпалив у нутрощах вогонь.
— Ти досі жива, чи не так? — поцікавилася Доус.
Так, але просто зараз Стерн жалкувала, що не померла.
Вона затиснула носа, узяла склянку й перекинула її вміст одним ковтком. Смак був затхлий і порохнявистий, рідина така густа, що мало не задушила дівчину, сповзаючи горлом, але щойно вона потекла, вогонь згас і залишився тільки ледь відчутний біль.
Алекс повернула склянку й витерла рукою рота, злегка здригаючись від посмаку.
— Козяче молоко й гірчичні зерна, згущені павучими яйцями.
Алекс притиснула долоню до рота, намагаючись утримати нудоту.
— Довіритись тобі?
У горлі шкрябало, та вона принаймні могла розмовляти, і лютий вогонь усередині, схоже, трохи вгамувався.
— Мені довелося скористатися сіркою, щоб випалити жуків усередині тебе. Я могла б сказати, що ліки були гірші за недуг, але, зважаючи на те, що ці потвори жерли тебе зсередини, гадаю, це було б неправдою. У давні часи ними користувалися для очистки трупів, для спустошення тіл, щоб їх можна було наповнити ароматними травами.
Знову поповзли сироти, й Алекс довелося стиснути кулаки, аби не розчухати шкіру.
— Що зі мною зробили? Чи будуть погані наслідки?
Доус потерла великим пальцем склянку.
— Чесно кажучи, я не знаю.
Алекс відштовхнулася від подушок, які аспірантка поклала дівчині під потилицю. «їй подобається піклуватися про людей», — збагнула вона. Невже саме тому вони з Доус ніколи не ладнали? Тому що Алекс відкидала її материнське ставлення до себе?
— Звідки ти знала, що робити?
Доус насупилась.
— Знання — це моя робота.
І вона чудово поралася зі своєю роботою. Ось так просто. Здавалася достатньо спокійною, та якби стиснула склянку хоч трохи сильніше, скло тріснуло б у її руках. Її пальці були вкриті райдужними плямами, у яких Алекс упізнала бліді сліди хайлайтера.
— Щось намагалося... потрапити всередину?
Алекс навіть не була певна, на що саме воно мало бути схоже.
— Точно не знаю. Дзвони калатали та стихали. Щось торкалося захисту.
Стерн підвелася й відчула, як закрутилася кімната. Дівчина зашпорталась і схопилася за турботливу руку Доус.
Алекс не знала, що саме очікувала побачити в засідці ззовні.
Обличчя ґлуми, що дивиться на неї, відбиваючи скельцями окулярів промені світла? Щось гірше? Вона торкнулася пальцями шиї й розчахнула завісу.
Вулиця ліворуч була темна й порожня. Вона, мабуть, проспала цілий день. У провулку дівчина побачила Нареченого, що тинявся туди-сюди в жовтому світлі ліхтаря.
— Що там? — нервово запитала Доус. — Що там є?
Схоже, їй від напруження перехоплювало дух.
— Просто Сірий. Наречений.
Він подивився у вікно. Алекс запнула завісу.
— Ти справді його бачиш? Я бачила тільки світлини.
Алекс кивнула.
— Він дуже скуйовджений. Дуже скорботний. Дуже... Дуже... в дусі Морріссі.
Доус здивувала її, заспівавши:
— And I wonder, does anybody feel the same way I do?[58]
— And is evil, — тихенько підспівала Алекс, — just something you are or something you do? [59] — Вона хотіла пожартувати, щоб зміцнити тоненькі ниточки дружби, що поволі з’являлися між ними, але в похмурій, освітленій лампою тиші ці слова пролунали загрозливо: — Гадаю, він урятував мені життя. Напав на те створіння.
— На ґлуму?
— Ага.
Алекс здвигнула плечима. Та мерзота була така сильна й здавалася несприйнятливою до всього, що дівчина жбурляла в неї, хоча, слід визнати, цього було небагато.
— Я мушу дізнатися, як зупиняти цих потвор.
— То я зберу все, що в нас є про них, — пообіцяла Доус. — Але тобі не слід установлювати тісні зв’язки із Сірими, а надто з такими несамовитими.
— У нас немає жодного зв’язку.
— То чому він допоміг тобі?
— Можливо, він не допомагав. Можливо, намагався нашкодити ґлумі. У мене насправді не було часу, щоб розпитати.
— Я просто хочу сказати...
— Я знаю, що ти хочеш сказати, — запевнила Алекс і здригнулася, коли пролунав затяжний гонг.
Хтось ступив на сходи.
— Усе гаразд, — заспокоїла Доус. — Це лише декан Сендоу.
— Ти зателефонувала Сендоу?
— Звичайно, — відповіла аспірантка, виструнчившись. — Тебе мало не вбили.
— Зі мною все гаразд.
— Тому що за тебе заступився Сірий.