Тепер декан розмішував цукор у горнятку.
— Я ціную твоє вміння швидко думати, Памело. Ми не можемо дозволити собі ще одне... — Він змовк на півслові. — Нам просто потрібно дожити до кінця року і... — Він знову дозволив фразі розчинитися, ніби кинув її в чай.
— І що? — не здалася Алекс.
Адже її справді цікавило, що буде далі. Доус стояла, стиснувши руки, наче збиралася заспівати соло в хорі, й чекала, чекала...
— Я думав про це, — нарешті озвався Сендоу. Він відкинувся в кріслі з вигнутою спинкою. — Ми готові до молодика. У середу ввечері я заберу Мішель Аламеддін з вокзалу й повезу її прямісінько до «Чорного В’яза». Щиро сподіваюся, що обряд спрацює й Дарлінґтон незабаром повернеться до нас. Але нам усім слід бути готовими до іншого результату.
— Іншого? — перепитала Доус.
Вона впала на стілець. Обличчя в неї було напружене, навіть розлючене.
Алекс не могла вдавати, наче розуміє механізми того, що запланував декан Сендоу, проте ладна була закластися, що їх розуміє аспірантка. «Це моя робота». Вона була тут, щоб підтирати безлад, який вони неминуче влаштують, і цього разу йшлося про чималий безлад.
— Мішель зараз у Колумбійському, пише магістерську. Вона приєднається до нас під час обряду під молодиком. Алекс, гадаю, її можна вмовити приїжджати сюди на вихідних, щоб продовжити твоє навчання й тренування. Це переконає випускників, якщо нам доведеться... — Чоловік торкнувся пальцями посивілих вусів. —... повідомити їм новини.
— А як щодо його батьків? Його родини?
— Арлінґтони не підтримують тісних зв’язків із сином. Усім відомо, що Деніел Арлінґтон вивчає нексус під монастирем Сан-Хуан-де-Ґастелуґаче. Якщо обряд не вдасться...
— Якщо обряд не вдасться, ми спробуємо знову, — урвала його Доус.
— Ну звісно, — запевнив Сендоу, і вигляд у нього був щиро стурбований. — Звичайно. Ми спробуємо всі шляхи. Використаємо всі можливості. Памело, я не намагаюся бути бездушним. — Він простягнув до неї руку. — Дарлінґтон зробив би все можливе, аби повернути когось із нас додому. Ми зробимо так само.
Але якщо обряд не вдасться, якщо Дарлінґтона неможливо повернути назад, що тоді? Чи розповість Сендоу правду випускникам? А може, він разом з Радою вигадає легенду, яка звучатиме геть не схоже на: «Ми запхали двох дітлахів з коледжу в ситуацію, з якою вони передбачувано не могли впоратися, і один з них помер»?
Хай там як, Алекс не подобалося, що Лета так легко може перегорнути Дарлінґтонову сторінку. Він бував різним, найчастіше дратував, але любив свою роботу і Дім Лети. Те, що Лета не відповідала йому взаємністю, було жорстоко. Сендоу вперше прохопився про ймовірність того, що Дарлінґтон не повернеться, що його не вдасться просто висмикнути з міжвимірних подушок космічної канапи. Невже до цього його підштовхнуло те, що до спроби залишилося якихось кілька днів?
Сендоу взяв порожню склянку, вкриту плівкою від огидного молочного питва.
— Акстапта? На тебе напала ґлума?.
Поки він говорив про Дарлінґтона, його голос був мелодійний, дипломатичний, задумливий — голос декана. Але від згадки про ґлуму між стурбованими бровами з’явилася глибока зморшка.
— Це правда, — упевнено озвалась Алекс, хоча досі не знала напевно, що це має означати. А потім перестрибнула на іншу тему: — Гадаю, хтось наслав її на мене. Можливо, «Книга та змія».
Сендоу недовірливо пхикнув.
— Хіба ж у них були причини для чогось такого?
— Це через те, що Тара Гатчино мертва, а я думаю, що вони якось із цим пов’язані.
Декан швидко закліпав, наче його очі були об’єктивами зламаної камери.
— Детектив Тернер каже...
— Це я так думаю, а не Тернер.
Погляд Сендоу прикипів до її очей, і дівчина зрозуміла, що впевненість у її голосі здивувала декана. Однак вона не могла погодитись на той шанобливий танець, що йому, як їй було відомо, віддав би перевагу чоловік.
— Ти вела розслідування?
— Вела.
— Це небезпечно, Алекс. Ти не надто озброєна для...
— Хтось мусив це зробити.
А Дарлінґтон був десь дуже далеко.
— У тебе є докази, що в цій справі замішане якесь товариство?
— «Книга та змія» піднімають мертвих. Вони використовують ґлумів...