— Мені по-справжньому подобаються ці сережки, — тихо промовила вона. — Скільки вони коштують?
— Алекс! — знову запротестувала Доус.
Саломея чіплялася за передпліччя Стерн. Сквош і вітрильний спорт зробили її сильною, але на неї ніхто ніколи не здіймав руку, вона, напевно, навіть бійку бачила тільки в кінотеатрі.
— Ти це знаєш, еге ж? Це подарунок від твого татка на чарівне шістнадцятиріччя, чи випускний, чи ще якесь таке лайно? — Алекс штовхнула дівчину, і та знову заверещала. — Ось що зараз відбудеться: ти пустиш мене до того приміщення або я вирву ці штуки в тебе з вух та запхаю їх тобі в пельку — і ти задихнешся.
Це були пустопорожні погрози. Алекс не викинула б псу під хвіст чарівну пару діамантів. Але Саломея цього не знала. Вона заплакала.
— Уже краще, — похвалила її Стерн. — Ми порозумілися?
Саломея судомно кивнула. Алекс під пальцями відчувала її спітнілу шию та скажений пульс.
Стерн відпустила її. Саломея позадкувала, простягнувши перед собою руки. Доус затиснула долонею рота, і навіть Наречений мав стурбований вигляд. Алекс удалося збентежити вбивцю.
— Ти божевільна, — сказала Саломея, торкаючись пальцями шиї. — Ти не можеш просто...
Змія всередині Алекс припинила звиватися й розпустила кільця. Дівчина втягнула кулак у рукав пальта й пробила ним скляну шафку, де зберігалися всілякі дрібнички. Саломея й Доус скрикнули. Обидві позадкували ще на крок.
— Я знаю, що ти звикла мати справу з людьми, які «не можуть просто», але я можу, тож дай мені ключ від храмового приміщення — і ми будемо квити й забудемо про це.
Саломея заклякла, звівшись навшпиньки у дверному отворі. Вона здавалася такою легенькою, такою неймовірно стрункою, наче ось-ось відірветься від землі й злетить до стелі, щоб зависнути там, як повітряна кулька на вечірці. Потім у погляді дівчини щось змінилося, увесь пуританський прагматизм знову повернувся в кожну її клітину. Вона опустилася на п’яти.
— Біс із тобою, — прошепотіла Саломея, вивудила з кишені ключі, зняла один з кільця й поклала на стіл.
— Дякую, — підморгнула Алекс. — Тепер ми знову можемо дружити.
— Ненормальна.
— Це я вже чула, — погодилась дівчина. Але божевільні виживали. Вона схопила ключ. — Тільки після тебе, Доус.
Аспірантка пішла коридором, тримаючись на чималій відстані від Алекс і не відриваючи погляду від підлоги. Стерн обернулася до Саломеї.
— Я знаю: щойно опинюся в храмі, ти збираєшся взятися за телефон і намагатимешся загнати мене на слизьке. — Саломея схрестила руки. — Гадаю, тобі неодмінно слід так учинити. Тоді я повернуся й повибиваю тією вовчою статуеткою твої передні зуби.
Наречений похитав головою.
— Ти не можеш просто...
— Саломеє, — урвала її Алекс, погрозивши пальцем. — Знов за рибу гроші.
Але дівчина стиснула кулаки.
— Ти не можеш просто так викидати такі коники. Ти опинишся у в’язниці.
— Імовірно, — озвалася Алекс. — А ти все одно скидатимешся на беззубу селючку, яка трахається з власним братом.
— Що з тобою не так? — уїдливо випалила Доус, коли Алекс приєдналася до неї біля непримітних дверей до храмового приміщення, ведучи за собою Нареченого.
— Я погано танцюю та не чищу зуби ниткою. А з тобою що не так?
Тепер, коли хвиля адреналіну минулася, її мучило сумління. Знявши маску, ти не можеш просто натягнути її назад. Саломея не скликатиме кавалерію, у цьому Алекс не сумнівалася. Проте вона так само було переконана, що дівчина розбазікає. «Ненормальна. Хвора сучка». Утім, чи повірять їй — геть інша річ. Саломея сама казала: «Ти не можеш просто...» Люди тут не поводилися так, як утнула Алекс.
Ще більше її турбувало те, наскільки добре вона почувалася: наче вперше за кілька місяців вдихнула на повні груди, звільнившись від задушливої ваги нової Алекс, що її вона намагалася створити.
А от Доус дихала важко. Наче це вона виконала всю роботу.
Алекс натиснула на вимикач, і в гасових лампах на червоно-золотих стінах спалахнули вогники, освітлюючи єгипетський храм, збудований в самісінькому центрі англійського обійстя. Вівтар аж просів під вагою черепів, опудал тварин і величезної книги в шкіряній палітурці, у якій кожен із членів товариства ставив свій підпис перед початком ритуалу. У центрі затильної стіни хизувався накритий склом саркофаг, усередині якого лежала висушена мумія, поцуплена з долини Нілу. Це було аж надто передбачувано. Стеля була розмальована під небо з акантовим листям і стилізованими пальмами в кутках, а центром кімнати тік потічок, вода до якого лилася з краю балкона вгорі, приголомшуючи відлунням. Наречений перелетів на інший бік потічка, якомога далі від саркофага.