«Це містечко».
Денні залишився у своїй кімнаті. Замкнув двері. Їв злакові батончики й пив воду з крана у ванній кімнаті. Гадав, наче так оплакує діда, та насправді просто не знав, що робити. У бібліотеці в примірнику «1776» Мак-Каллоу лежала тисяча доларів. Коли йому виповниться вісімнадцять, він отримає доступ до відкладених на коледж грошей. Окрім цього, у нього нічого не було. Але він не міг позбутися «Чорного В’яза» і не зробить цього, дозволивши комусь розгатити його стіни кулею-бабою. За жодну ціну. Це було його місце. Ким він стане, утративши зв’язок із цим будинком? З його здичавілим садком і сірим камінням, з пташками, що співають у живоплоті, з голими гілками дерев? Він уже втратив людину, яка краще за всіх знала його й більше за всіх любила. За що він ще може вхопитися?
А потім одного дня Деніел зрозумів, що в будинку стало тихо, що він чув, як загуркотіла під’їзною доріжкою машина батьків, але не чув, щоб вони повернулися. Хлопець відчинив двері, спустився сходами й виявив, що «Чорний В’яз» абсолютно порожній. Йому не спадало на думку, що батьки можуть просто поїхати. Невже він потайки тримав їх у заручниках, змушував залишитись у Нью-Гейвені, уперше в житті звернути на нього увагу.
Спершу настрій у нього став піднесений. Він повмикав усюди світло, телевізору своїй спальні й у невеличкій кімнаті внизу. З’їв залишки їжі з холодильника й погодував білого кота, який іноді з’являвся біля будинку в сутінках.
Наступного дня Денні робив те саме, що й завжди: прокинувся й пішов до Пібоді. Повернувся додому, поїв в’яленої яловичини, ліг спати. Він робив так знову і знову. Коли розпочався навчальний рік, пішов до школи. Відповідав на всі листи, що надходили до «Чорного В’яза». Жив на курячих ролах і напоях «Ґейторейд» із супермаркета «7-Елевен».
Він соромився, що іноді сумує за Бернадетт більше, ніж за дідом. Одного дня хлопчик повернувся додому і, перевіривши вимикач на кухні, виявив, що світло відімкнули. Стягнув з горища всі ковдри й дідову стару шубу та спав, загорнувшись у них. Дивився, як звивається в повітрі мовчазного будинку пара від його дихання. Шість довгих тижнів Денні жив у холоді й темряві, виконуючи домашні завдання при свічках і лягаючи спати в старому лижному костюмі, який знайшов у валізі.
На Різдво на порозі «Чорного В’яза» з’явилися батьки — рум’яні, усміхнені, навантажені подарунками й пакунками з «Дін і ДеЛука», на під’їзній доріжці ліниво стояв «Ягуар». Денні зачинив двері на засув і відмовився пускати їх усередину. Навчивши його виживання, вони припустилися помилки.
Він дістав роботу в парку Еджертон, де мав розкидати перегній і висаджувати насіння. Працював білетером у «Лірик-голлі». Розпродав одяг і меблі з горища. Цього вистачило на їжу й світло. Друзів у Денні було небагато, і їх він ніколи не запрошував до себе. Йому не потрібні були розмови про батьків і запитання про те, чого це підліток живе сам у великому порожньому будинку. Відповідь, якої він не міг дати, була проста: Деніел піклувався про дім. Підтримував у «Чорному В’язі» життя. Якщо він поїде, будинок помре.
Минув рік, потім другий. Денні прилаштувався. Але не знав, скільки часу ще протримається. Не знав, що буде далі. Не знав навіть, чи може дозволити собі подати заяву на вступ до коледжу зі своїми друзями. Він міг би вичекати рік. Міг би знайти роботу, почекати на гроші з трастового фонду. А потім? Він не знав. Не знав і був наляканий, позаяк у сімнадцять уже стомився. Деніел ніколи не думав, що життя довге, але тепер воно здавалося неймовірно довжелезним.
Пізніше, згадуючи про те, що сталося, Денні точно не пам’ятав, що планував того вечора на початку липня. Він тижнями ходив до Байнеке й Пібоді, вивчаючи еліксири. Витратив довгі ночі на пошук інгредієнтів і замовляв те, що не міг зібрати або вкрасти. А тоді взявся за приготування. Тридцять шість годин поспіль він працював на кухні, дрімаючи, якщо випадала хвилинка, і заводячи будильник, який мав розбудити його перед наступним кроком у рецепті. Побачивши кінець кінцем густий як смола сироп на денці зіпсованої каструлі Бернадетт від фірми «Льо Крезет», він завагався. Знав, що його спроби небезпечні. Однак більше не мав, у що вірити. Залишилася лише магія. Він був хлопчиком, який вирушав назустріч пригодам, а не хлопчиком, який ковтав отруту.
Наступного ранку водій ЮПС[67] знайшов його на сходах — з очей і рота Деніела юшила кров. Хлопцеві вдалося виповзти з кухонних дверей, перш ніж він знепритомнів.
Денні отямився на лікарняному ліжку. Поряд з ним сидів чоловік у твідовому піджаку та смугастому шарфі.