Лікар нан Домітріана злісно поглянув на мене, бо я розбудила його серед ночі, але ткнув пальцем у Дедлі, якого я досі тримала на руках.
— Він нічого не їв на планеті?
Я безпорадно і здивовано поглянула на нього. Я не була поряд із ним після того, як ми розділилися під час грози.
— Можливо.
— Якщо медичні боти не можуть допомогти йому, я не знаю, чого ви очікуєте від мене. Ось чому небезпечно брати своїх улюбленців на планету. У дикому середовищі існує безліч збудників інфекції й мікроорганізмів, яких ви не зустрінете в космосі.
— Але ж він одужає, чи не так? — стривожено запитала я.
— Сенаторе фон Імпірінс, ці звірі були створені для боїв. Ніхто не закладав у них здатність до довголіття.
— Має бути якийсь спосіб вилікувати його! Він не може ось так просто захворіти.
У цей момент щось на поясі лікаря задзижчало. Він поглянув на пристрій і рушив до дверей.
— Мене чекають в іншому місці. Мені дуже шкода, але я нічим не можу допомогти.
Я дивилася йому вслід. Потім Дедлі почало лихоманити, підкидати, і я притисла його до себе.
— Спокійно. Я тут, я захищу тебе. Заспокойся, — я не знала, де знайшла ці слова, але вони зірвалися з моїх губ, наче спів. Я віднесла його у свою кімнату, принаймні там він перебував у знайомому середовищі.
Його очі закочувалися, білки стали хворобливого жовтого кольору. Час від часу погляд Дедлі концентрувався на моєму обличчі, і він безпорадно дивився мені у вічі, ніби запитуючи, чому я нічого не роблю, щоб йому стало краще. Єдине, що я могла — це дивитися на нього з німим жахом, поки він здригався і тремтів у моїх руках, задихався і сходив піною.
Я була надто безпечною. Я думала йому сподобається на планеті, де він зможе відчути нові запахи й дослідити нові місця. Це була моя вина. Краще б я залишила його помирати в бою на рингу, ніж допустити подібне.
Я не могла плакати. Єдине, що я могла, — це гладити його за вухами і сподіватися, що він знає: я не кинула його, але незабаром напади стали безперервними, і він прикусив собі язика. І тоді я повернулася в реальність: я не могла дозволити цьому продовжуватися.
Я поклала руку на його шию й міцно стискати її, поки його лапа не перестала здригатися.
— Пробач мене, — прошепотіла я йому на вухо, усе ще міцно притискаючи до себе.
Я не відпускала його. Тіло Дедлі задерев’яніло й охололо в моїх руках. Я так і не дізналася, що з ним трапилося: чи він з’їв щось не те на планеті, чи підхопив якусь хворобу, але думка про те, що життя можна просто вкрасти, відкрило в моєму шлунку глибокий колодязь.
У той час, як він страждав у моїй кімнаті, мене не було поряд. Я була з Тайрусом.
Тайрус.
Я маю його побачити. Я маю знову обійняти його і опинитися в тому місці млості й задоволення, де смерть не має значення. Я обережно загорнула Дедлі в ковдру і вилетіла в коридор.
Коли я ступила на поріг кімнати, я почула голоси Тайруса і Лікаря нан Домітріана.
— Помаленьку, Ваше Високопреосвященство.
Звуки блювотних позивів.
Холодний серпанок застелив мені очі. Я згадала, як лікар отримав виклик, хтось покликав його до себе. О, ні.
Дедлі був не єдиним хворим на цьому кораблі.
35
ТАЙРУС ЗНІЯКОВІВ і випрямився, коли побачив мене у дверях. Його обличчя, вкрите краплями поту, було сірого кольору.
— Сайдоніє, краще не підходь близько. Я не хочу, щоб ти заразилася.
Мене охопив жах. А раптом Тайрус помре, так само, як і Дедлі. Я перелякано поглянула на лікаря.
— Що з ним? Перед відправленням на планету нам робили щеплення. Як він міг захворіти?
— Це всього-на-всього звичайна планетна лихоманка, — відповів замість лікаря Тайрус.
— Що це таке? — вигукнула я.
— Загальний термін, — похитав головою лікар. — Я розповідав вам, як мікроорганізми розвиваються в природному середовищі, а жителі космосу майже не захищені від них. Щеплення, що я зробив вам перед відльотом, не здатні убезпечити від усього. Його Високопреосвященство, прибуваючи на планету, ніколи не береже себе, тому завжди підхоплює місцеві бактерії.
Тайрус скривився.
— І я завжди обіцяю, що наступного разу слухатимуся вас, Лікарю.
Я могла тільки мовчки дивитися на Тайруса, який мав дуже виснажений вигляд — і це всього лише за кілька годин після того, як я пішла. Я пригадала, що його шкіра здавалася дуже гарячою на дотик. Чому я не запідозрила, що, можливо, він захворів?