— Я завжди на сторожі, Тайрусе, — у мене було більше причин захищати його, ніж він гадав. Тепер він був моєю гарантією, що Сайдонія поверне свій статус після його сходження на трон, і що в неї буде впливовий друг. А також...
Я хотіла, щоб він здобув перемогу.
Мене хвилювало те, наскільки його доля була важлива для мене. Донія повернулася. Я повинна думати лише про неї. Але пізно вночі, коли вона спала, я думала тільки про Тайруса.
Я дбала про його благополуччя. Занадто дбала.
Він наблизився й зазирнув мені в обличчя.
— Останнім часом у тебе знову гарний настрій.
— Я не знала, що в мене був поганий.
Він зітхнув, а потім зупинився і розвернувся обличчям до мене.
— Немезідо, — його голос був низьким і спокійним. — На кораблі між нами відбулася невелика сварка. Але я хочу, щоб ти знала... — він ніжно торкнувся мого обличчя, ніби я була ранимою і тендітною. — Я не хотів, щоб ти почувалася незручно. Пробач.
Мені скрутило шлунок. Я не хотіла говорити про те, що сталося між нами на кораблі. Якби я могла стерти з пам’яті всі згадки про це, я б це зробила. Але, попри те, я гостро відчувала, наскільки близько він підійшов, як близько його губи від моїх. Так близько...
Чому я не можу приспати ці дивні бажання, які він розбудив у мені?
— Те, що сталося на кораблі, — нетвердо мовила я, — безперечно, нічого не означає. Тайрус перед тим пережив суд і оголошення вироку. Він був вдячний мені за порятунок. Без сумнівів, він переглянув свої почуття після того, як я його прогнала. Тепер він бачив, яким божевіллям це було.
— Нічого, — повторив він сухо.
— Добре. То що буде далі?
— Далі? — він підняв брови. — Я продовжу рухатися у вибраному напрямку. Незначні жести та дії тут і там, нічого серйозного, що могло б спричинити удар у відповідь, але доволі провокаційні дії, які покажуть найгірші риси мого дядька і відкриють найкраще в мені. І, звичайно ж, моє благородство, яке витягла на світ Вельмишановна Панно фон Імпірінс, — на його обличчі промайнула кисла посмішка. — Наразі найбільша перешкода — це моя бабуся.
— Чому?
— Це отруйна гадюка, яка нашіптує на вухо дядьку. Вона може порадити бути розсудливим і обережним. Вона може поширити чутки про мене. Я ніколи не знав, як нейтралізувати її вплив.
— Ви що-небудь придумаєте.
Його губи вигнулися.
— Сподіваюся, твоя віра в мене не безпідставна, — хвилину він вагався, вдивляючись у моє обличчя, і ніби боровся з бажанням щось сказати. Але потім знизав плечима і відступив на крок, промовивши з нейтральною формальністю: — Надобраніч, Немезідо.
Щоразу, перебуваючи далеко від Сайдонії, я з острахом думала, що вона знову зникла — просто розчинилася в тумані, як тінь, заблукала, померла. Але досі, на щастя, мій кошмар не справджувався. Коли я повернулася на віллу й побачила, що вона чекає на мене, то відчула неймовірне полегшення. Вона все ще жива. Вона все ще не перетворилася на привида або примару.
Донія була рада перебувати у віртуальній ізоляції, частково через страх, але почасти через її природну замкнутість. Я попросила в Тайруса книги з «Олександрії» про історію Землі. Його Служниці доставили мені кілька забитих книгами шаф.
— Тепер ти цікавишся історією? — запитав Тайрус.
— Сайдонія вважає книги гарними, і хіба це не те, завдяки чому ти підкорив моє серце... Тому я повинна прикидатися, що хочу прикрасити ними свою віллу.
Томи зачарували Сайдонію. Коли б я не повернулася, я завжди заставала її за читанням книг: вона сиділа із широко розплющеними очима і обережно перегортала безцінні сторінки, використовуючи бот для перекладу текстів з мертвих мов, які вона називала латиною, російською й англійською.
Вона охоче переказувала мені всі теорії, про які прочитала.
— Існувало незвичайне пояснення, чому час викривляється, коли ми наближаємося до чорної діри. Я ніколи не досліджувала, чому це відбувалося раніше, але...
Я кивнула, не замислюючись над її словами, бо думками я була поряд із Тайрусом. У часи бездіяльності я весь час згадувала про поцілунок.
А потім домофон оголосив:
— Сигна Домітріан до Сайдонії фон Імпірінс.
Я завмерла. Сайдонія злякано подивилася на мене, потім — на двері. Звісно, вона все знала про матір Імператора, але жодній із нас навіть не снилося, що та прийде до мене з візитом.
Сигна не чекала, поки її впустять. Вона вже крокувала всередину, як мали право робити лише члени королівської сім’ї.
Я миттю звелася на ноги, а Сайдонія схилила голову, щоб її не впізнали.