— Моє вбрання настільки вражаюче?
Це збило мене з пантелику.
— Ви не вдягнені.
— Це просто смішно, — сказав він із щирим обуренням у голосі, ніби мої слова образили його. — Мої техніки запевнили мене, що запрограмували цей аватар згідно з найвищою імперською модою.
Я завагалася, справді збита з пантелику — це було незнайоме, зовсім неприємне відчуття. Звісно, він міг просто поглянути вниз і побачити, що був голий. Чи це був гумор? Можливо, він жартує? Інші вже мали сказати йому, що він неодягнений. Мабуть, це жарт.
Я не була впевнена, що зможу зімітувати сміх; Діаболікам не вдавалося природно зобразити звук. Тому я зупинилася на нейтральному зауваженні.
— Яке чудове видовище ви влаштували.
— Видовище? — у його голосі з’явилися різкі нотки, але вони пом’якшали, коли він продовжив. — Що ви маєте на увазі?
Як би відповіла Сайдонія? У голові було пусто, тому я змусила себе посміхнутися, роздумуючи, чи правильно я його зрозуміла.
— Той, хто бажає привернути увагу стількох очей, безумовно, грає на публіку.
У мене виникла дивна здогадка, що ґрунтувалася на моєму досвіді битв і вбивств. Відволікальний удар з одного боку часто відкриває слабкості з іншого боку супротивника.
— Чи, можливо, ви хочете, спрямувати увагу в одному напрямку, щоб ніхто не подивився в інший бік.
На його обличчі промайнув дивний вираз: він звузив свої світлі очі, погляд став більш жорстким, різкі риси обличчя стали помітнішими. На мить я уявила, який він матиме вигляд, коли стане дорослим. Він нагадав мені когось, але я не могла зрозуміти, кого саме.
— Моя Вельмишановна Панно Імпірінс, — дуже м’яко мовив він, — якої ви цікавої думки про мене. — Його аватар занадто наблизився до мого, і невідривно дивився на мене. — Можливо, деякі з близьких вам людей повинні перейняти вашу тактику.
Ця заява привернула мою увагу й у мене в горлі застрягло запитання. Що він хотів цим сказати? Це був натяк? Попередження? Але я не насмілилася запитати. Донія б не спитала, а якщо я була неправа...
Я не змогла продовжити розмову. У цю мить до нас підійшли кілька аватарів. Вони опустилися на коліна перед оголеним юнаком, притискаючи кісточки його пальців до своїх щік. До мене долетіли їх глузливі слова:
— Ваше Високопреосвященство, ви удостоїли нас честю, вшанувавши своїм візитом!
— Яке чудове вбрання ви обрали для свого аватара!
— Така тонка тканина!
Раптом я усвідомила, кого він мені нагадував. Він був схожий на свого дядька — Імператора.
Переді мною стояв голий і безсоромний Тайрус Домітріан. Тайрус, Спадкоємець Прімуса... Юнак, який одного дня успадкує трон.
Навіть я знала про Тайруса. Мати-Засновниця і Сенатор фон Імпірінс щовечора сміялися, обговорюючи його останні витівки. Він був ганьбою Імперії через своє абсолютне безумство. У цьому стані він імовірно не усвідомлював, що голий, а зважаючи на його соціальний статус, ніхто не наважувався вказати йому на це.
Ніхто, крім мене.
Я відімкнула гарнітуру, з жахом усвідомивши, що я накоїла.
Ще довго після того, як я вийшла із системи, усередині вирував жах. Я хотіла більше дізнатися про зіпсуту молодь Вельмишановного панства, щоб мати змогу краще захистити Сайдонію. Натомість я привернула до неї увагу сумнозвісного безумця, у якого було достатньо влади, щоб її знищити.
3
«МОЖЛИВО, деякі з близьких вам людей повинні перейняти вашу тактику поведінки...»
Слова Тайруса Домітріана лунали в моїй голові впродовж наступних кількох днів. Вони прозвучали майже як попередження, і все ж... І все ж я не була певна, чи варто довіряти словам божевільного.
Представників родини Домітріан називали «зневаженими сонцем», через те, що багато з них померло в молодості, але правда полягала в одній із тих таємниць, про яку всі знали, та робили вигляд, що їм нічого не відомо: Імператор і його мати вбили більшість своїх суперників у боротьбі за трон. Тайрус був єдиним із близьких родичів, хто залишився живим. Можливо, саме тому, що став свідком того, як одні члени його родини повбивали інших, він і втратив здоровий глузд:.
Я розповіла Сайдонії про попередження Тайруса того ж вечора, після її повернення з кабінету батька, але вона лише знизала плечима і сказала:
— Тайрус — душевнохворий. Не слід сприймати серйозно все, що він говорить. І, будь ласка, перестань перейматися, що йому впали в очі якісь дивацтва твоєї поведінки... Судячи з усього, він ніколи не пам’ятає, що відбувається на форумах, — вона криво посміхнулася. — Шкода, що ти не можеш відвідувати їх замість мене. Тоді б я могла уникнути спілкування і присвятити увесь свій час вивченню зірок.