— Тільки те, що я люблю Тайруса, — звичайно, ці слова були брехнею, але коли я промовляла їх, то відчула, що почервоніла. Я ніколи не вимовляла їх, навіть коли ми з Тайрусом вдавали закохану пару. Для мене це було незвично. — Я віддана йому, — промовила я крізь зуби. Це було чистою правдою, якщо не враховувати Сайдонію. — Вам не зробити із мене свого шпигуна.
— Ви відмовляєтесь від моєї пропозиції дружби?
Я не хотіла її образити, але я не бачила альтернативи.
— Враховуючи умови, на яких ви мені її пропонуєте, так. Я відмовляюсь від неї.
— Дурепа, — її голос став холодним як лід. — Ти мені ніколи не подобалася.
— Значить я, однозначно, ухвалила правильне рішення.
Мої слова її не здивували.
— Ти завжди була дуже дивною, — пробурмотіла вона. — Я ще не зрозуміла, що саме з тобою не так, але я це з’ясую. А тим часом... — її рот скривився. — не думай, що ти незамінна. Запевняю тебе, я можу знайти замість тебе поступливішу дівчину... Так само, як і мій онук, якщо я вирішу, що він має обрати собі іншу пасію.
Я встала, нависаючи над нею на повний зріст.
— Тоді, здається, нам більше немає про що розмовляти.
Вона звелася на ноги — втілення самої гідності — вбивця, яка знищила стількох своїх дітей. На якусь одну напружену й небезпечну мить ми ще раз поглянули у вічі одна одній, а потім вона мовчки пішла геть.
Я щойно нажила собі ворога.
38
Я НЕ розслабилася, доки не переконалася, що Вельмишановна Пані Сигна вийшла з вілли, а потім побігла в сусідню кімнату, щоб перевірити, як там Сайдонія. Вона стояла притулившись до дверей і, здається, підслуховувала нас.
— Чому ти просто не сказала їй те, що Сигна хотіла почути? — запитала вона здивовано. — Ти могла б погодитися шпигувати за Тайрусом, а потім все йому розповісти. Це було б найрозумнішим вчинком у цій ситуації.
Я зупинилася, збентежена та розсерджена її запитанням. Якусь мить я мовчки стояла, здивована почуттям, що мене охопило: раніше я ніколи не злилася на Сайдонію. Вона була освіченою, мудрою, справжньою людиною, яка знала те, чого не знала я. Мені було незвично пояснювати їй очевидне.
— Тому що, — повільно мовила я, — я не могла вчинити так із Тайрусом.
— Чому ні?
Раптово мої м’язи почали боліти — палати від потреби їх напружити, від бажання рухатися, навантажити до повного виснаження. Я пройшла повз Донію, крокуючи по периметру кімнати і глибоко дихаючи, щоб впорядкувати думки.
— Я розізлилася, — сказала я, — тому що вона хотіла використати мене, хотіла, щоб я виступила проти Тайруса. — Донія не знала Тайруса. Вона не могла мене зрозуміти. — Ти ж знаєш, що вона — його ворог. Його власна бабуся. Якби вона могла... — я почула наростаючу лють у своєму голосі й проковтнула наступні слова.
— Немезідо, — м’яко озвалася вона, спонукаючи мене повернутися до неї обличчям. Вона обіймала себе руками. Я побачила, як здіймаються й опускаються її груди. — Ти... ти переживаєш за Тайруса, чи не так?
Удруге за сьогодні я відчула, як моє обличчя почервоніло. Я більше не могла витримувати її погляд. — Я цього не казала.
Я почула звуки кроків по килиму. Потім її прохолодна рука взяла мою долоню і стиснула її.
— Я рада.
Її слова тільки ще більше розлютили мене. Не було жодних причин радіти моїм почуттям до Тайруса. Вони завдавали дискомфорт і були просто неможливими. Єдина людина, про яку я повинна піклуватися, стояла переді мною й тримала мене за руку! І тим не менше, я сердилася на неї, і це було через нього, тому я почувалася дуже нерозумною.
Я зробила глибокий вдих, перш ніж заговорити знову:
— Ти справді рада? Ти не думаєш, що це зрада?
— Зрада?
— Тому що я... я відчуваю емоції до когось іншого.
Вона насупилася, і її посмішка стала непевною.
— Я просто рада, що ти відчуваєш емоції. І ще важливіше, я рада, що ти дозволяєш собі відчувати різні емоції. Це все, чого я хотіла, — вона швидко відвернулася, її тендітні ключиці помітно виділялися на її шкірі. — Я просто хотіла, щоб ти була щасливою.
Я глитнула. Я не заслуговувала на подібне співчуття.
— Я живу заради тебе, Доніє. А не заради Тайруса.
— Можливо, я хочу, щоб ти жила для себе, — тихо промовила вона.
Донія вважала, що мої почуття до Тайруса, без сумніву, були хорошим знаком. Я з нею не погоджувалася, особливо, коли мене запросили на наступну сімейну вечерю Домітріанів. Я прийшла як гостя Тайруса, а Сигна запросила...
Елантру.
— Сідай поряд із Тайрусом, серденько, — промовила Сигна до Елантри таким солодким голосом, яким ніколи не зверталася навіть до своїх дітей. Елантра засяяла від приділеної їй уваги і зайняла місце з іншого боку від Тайруса.