Я відчувала, що Вельмишановна Пані Сигна спостерігає за мною. Вона стежила за ефектом, який справили на мене її махінації. Я уявляла собі, як перестрибую через стіл і ламаю їй шию, із яким хрустінням ламаються її сухі старі кістки!
Але вдовольнилася тим, що оскалила зуби в усмішці. Потім я зосередила свою увагу на Імператорі.
Він змінив звичну розстановку місць, щоб посадити Дівайні біля себе.
Її погляд усе ще був пустим, і час від часу Служниці підбігали, щоб прибрати шматочки їжі з її підборіддя або витерти слину, але це, здавалося, зовсім не тривожило Імператора. Він говорив до неї, час від часу торкаючись її руки, ніби якесь паразитичне коріння. Мої інстинкти самовиживання знову прокинулися й активізувалися. Пригадавши останні кілька днів при Дворі, я згадала, що Імператор посадив Дівайні поруч із собою під час служби у Великій Геліосфері. Він радо вітав її зі свого трону і ловив її відсутні посмішки.
Я поглянула на Тайруса, увага якого все ще була зосереджена на Елантрі. І тут я подумала: Тайрус поволі рухався до своєї мети — знищити дядька. Він перестав прикидатися божевільним, щоб продемонструвати силу свою духу.
Імператор зробив Тайруса своїм спадкоємцем лише тому, що вважав його безумцем і нікчемою. Але Тайрус більше не був слабким. Імператор вірив, що Сигна недолюблює Тайруса. Але, можливо, Тайрус більше не був її ворогом. При цьому в Імператора з’явилася потенційна альтернатива: насправді спадкоємицею з ураженим мозком могла стати Дівайні. Він міг віддати їй місце Тайруса.
Тайрус знав про це, але чи здатен він оцінити небезпеку? Я побачила, як він мимохідь простяг руку, щоб погладити зап’ястя Елантри.
Я повинна відвести погляд.
Зрештою, який сенс захищати Тайруса від Імператора, якщо врешті-решт я можу сама його вбити.
39
ДОНІЯ зайшла, коли я стояла посеред кімнати і розбивала кулаками кам’яну брилу. Я купила її для неї, бо цей камінь легко кришився, коли його обробляли інструментами, і я подумала, що Сайдонія буде не проти відволіктися від книг і зайнятися скульптурою. Натомість, я стояла і трощила каменюку, уявляючи, що це Тайрус і Елантра, які веселяться й насолоджуються моїй болем.
— Це розважить тебе, — категорично заявила я Донії. — Мабуть, Тайрус збирається зробити Елантру своєю Імператрицею.
— Тільки не Елантру Пасус!
— Так, саме її. Вельмишановна Пані Сигна вибрала її на роль його майбутньої дружини, і Тайрус не заперечує. Він вважає, що нинішня співпраця змусить бабусю підтримати його під час сходження на трон.
— Він сам це тобі сказав?
Я відвернулася, серце шалено калатало, кісточки пальців пекли від болю й були залиті кров’ю. У голові миготіли спогади про події в кімнаті для парів, куди ми рушили після обіду. Дурман, який я вдихнула, ніяк на мене не вплинув, Вельмишановна Пані Сигна утрималася від споживання наркотиків, але Тайрус і Елантра повною мірою насолодилися дією інтоксикантів. Так само, як і Імператор, який вдихнув три повні флакони, а потім здерся на одну зі своїх платинових статуй, осідлавши її як коня.
Пам’ятаючи про пильність Вельмишановної Пані Сигни, я спробувала утнути якусь дурницю і почала крутитися на місці, змушуючи себе сміятися. Тим часом Тайрус закружляв Елантру в танці під звуки якоїсь уявної музики, що звучала лише в його голові. Це видовище прикувало мене до місця. Вони дуже гарно виглядали разом: білявий, високий і плечистий він і сповнена сил брюнетка, чиє темне волосся розвивалося за спиною. Імператор і Імператриця. Вельмишановне Панство схвалить цю пару.
Елантра і Тайрус були наче створені один для одного.
Я більше не могла цього витримати. Я пішла геть, відчуваючи на спині погляд Сигни, яка невідривно дивилася мені у слід.
Тепер, згадуючи ці події, у мене в горлі знову закипала жовч. Я повернулася до кам’яної брили і знову вдарила по ній кулаком, із задоволенням спостерігаючи, як вона кришиться.
— Елантра — спадкоємиця Пасуса. Це означає, що вона становить пряму загрозу для тебе... для нас, — зазначила Донія, спостерігаючи за тим, як я виміщаю свою злість на плиті. — Ми будемо в небезпеці, якщо вона стане його Імператрицею?
— Ні, — питання здивувало мене. Я повернулася до неї, почуваючись дурною, тому що не подумала про це раніше, а потім мені стало соромно. Я була захисником Донії. Чому це одразу не спало мені на думкою?
Я поглянула на неї — зовсім самотню, одну в цілому Всесвіті, — у неї була лише я. Мій гнів і розгубленість зникли. Я не мала права почуватися такою нещасною, коли мені вже було дароване чудо — найбільше диво, на яке може сподіватися будь-який Діаболік.