— Немезідо?
З моїх вуст вирвався хриплий звук.
— Не намагайся говорити, — його обійми стали міцнішими. — Нас врятували.
Я почула якийсь скрип.
— Зроби вигляд, що ти спиш, — прошепотів він.
Я заплющила очі й почула знайомий різкий голос:
— Здається, дурне дівчисько буде жити. Який безглуздий вчинок із її боку.
Тайрус ще сильніше пригорнув мене.
— Не всі такі, як ми, Бабусю. Багато людей кращі за нас — більшість, як на мене.
Вона зареготала.
— Як ти зі мною говориш, Тайрусе. Якби я не відправила своїх найманих працівників на «Олександрію», ви б досі лишалися замкненими в тій декомпресійній кімнаті, і твоя Сайдонія вже була б трупом.
— Можливо, я став би більше довіряти вам після порятунку, — сухо мовив Тайрус, — якби не був впевнений, що ви заздалегідь знали про цю атаку.
— Якщо ти натякаєш, що це моїх рук справа...
— О ні. Ні, бабусю. Мені відомо, хто за цим стоїть. Ви не зробили це своїми руками, ви просто зайняли позицію опортуніста. Ви дозволили цьому статися, щоб втрутитися пізніше, і заслужити мою вдячність. І вам це вдалося. Я дякую вам.
— Як цікаво, — протягнула Сигна. — Ти дійшов цих висновків самостійно, без Сайдонії Імпірінс, яка зазвичай нашіптує тобі на вухо. Я починаю підозрювати, що чутки про її вплив — вигадка, і насправді все було навпаки.
— Звичайно, ви почали це підозрювати.
Тайрус тихо розсміявся і обережно опустив мене на ліжко. Я ледь розліпила повіки і побачила, що ми — на «Олександрії», у кімнаті, у якій я жила під час нашої подорожі до Люміни. Сигна стояла, як хижий птах, що вгледів свою здобич і, здавалося, у будь-яку хвилину готова була накинутися на Тайруса. Вони мовчки дивилися один одному у вічі.
— Думаю, ви здогадалися про це раніше, в іншому разі не взяли б на себе клопіт врятувати мене: я ваш онук. У моїх жилах тече ваша кров. І саме тому я теж розумію багато нюансів: до прикладу, хто насправді керує цією Імперією. Дядько — не та людина, яка тримає в руках важелі впливу.
— Я не терпітиму наклепів на нашого Імператора.
— О, але саме тому останнім часом ви терпіли мене, чи не так? Тому що я усвідомлюю цю просту істину, а мій дядько — ні. Його апетити спустошили казну. Він ігнорує й зневажає ваші заклики до розсудливості. Він більше вас не слухається, бабусю.
Тиша.
— Бачу, вам немає що сказати. Я знаю, ви попереджали його не призначати мене Спадкоємцем Прімусом, але він не прислухався до вашої поради. Я знаю, що він більше зважає на слова Сенатора фон Пасуса, ніж на вашу думку. Я знаю, як вас дратує, коли він спостерігає за вами під час дегустації страв — можна подумати, якщо ви забажаєте його смерті, він зможе цього уникнути! Він не тільки забув, чим вам зобов’язаний, але й те, що й досі завдячує вам усім.
— Рандевальд, — неохоче мовила вона, — останнім часом розчаровує мене. Я все більше схиляюся до думки, що влада — це найзгубніша річ у Всесвіті. Жага й одержимість владою неминуче псують характер людини.
— Бабусю, ви ж розумієте, що тепер почнеться відкрита війна між дядьком і мною. Дівайні більше не вписується у ваші плани. Я — ваша єдина альтернатива, і я підозрюю, що тепер ви ставитеся до мене толерантніше, чи не так?
— А я підозрюю, що ти був чудовим актором упродовж багатьох років.
— Я завдячую цим вмінням саме вам. Зараз я розкриваю перед вами всі свої карти, як один прагматик відкривається перед іншим. У мене немає непомірних апетитів, і я добре знаю, що значить поважати й боятися вас.
Вона розсміялася.
— О, мабуть, Рандевальд проклинає той день, коли призначив тебе своїм спадкоємцем. Я попереджала його.
— Але зовсім з інших причин. Тепер ви бачите, що мені вистачить клепки не ігнорувати ваші слова, як це робить дядько. Якщо ви хочете, щоб я був Геліоніком, я буду Геліоніком. Якщо ви бажаєте, щоб я об’єднався з Пасусами, я пов’яжу своє життя з дівчиною Пасус. Я ніколи не посмію засумніватися у вашій мудрості.
Вона відійшла вбік. Я поглянула на неї, і помітила відблиск металу за її спиною. У кутках кімнаті ховалися боти безпеки. Якщо знадобиться, вона готова вбити Тайруса. Невже вона врятувала нас лише для того, щоб поставити йому ультиматум? Можливо, він забіг уперед, першим виклавши свої карти на стіл?
— Чи правильно я розумію, Тайрусе, — сказала вона, — ти пропонуєш мені піти на державну зраду? Ти хочеш, щоб я змовилася з тобою проти власного сина?
— Я нічого не говорив про змову, але врятувавши мене після його спроби вбити, ви самі зробили крок мені на зустріч.