Його губи знову були на моїх губах, вони спивали мої гарячі поцілунки, але думками я вже була далеко звідси. Сайдонія. Сайдонія, яка хотіла разом зі мною відновити фортецю Імпірінс. Зараз я не могла навіть подумати про повернення назад, але залишитися з Тайрусом, означало залишити Сайдонію. Я повинна зробити вибір.
Колись зробити цей вибір було так само легко, як дихати. Але тепер... тепер, коли я почувалася завершеною і коханою, як ніколи раніше...
Тепер я не бачила можливості продовжувати рухатися в тому самому напрямку.
Щоб не трапилося, Сайдонії доведеться повернути свою справжню особистість, а мені — свою. Це факт. Це був корінь і причина складного питання, що стояло переді мною.
Тому я сказала йому:
— Тайрусе, ти повинен дещо знати. Це може все змінити.
Він ніжно обхопив моє обличчя, вдивляючись в мене своїми щирими очима. Чи бачила я його коли-небудь таким беззахисним? Без виразу спокою й настороженої відстороненості, котре він так старанно демонстрував, він мав напрочуд молодий вигляд і був нестримно близьким.
— Я не можу зображати із себе Сайдонію Імпірінс вічно, — я дозволила собі простягнути руку і торкнутися веснянок на його щоці, провівши рукою до куточка рота. — Розумієш, — я зробила глибокий вдих і вимовила: — вона — жива.
44
ТІЛЬКИ-НО ТАЙРУС переступив поріг моєї вілли, Сайдонія впала на коліна і простягла руки до його долонь, щоб прикласти їх до щік й виказати йому свою повагу.
— Ваше Високопреосвященство, Сенатор фон Імпірінс наразі не...
Я вийшла з-за спини Тайруса.
— Доніє, усе гаразд. Він усе знає.
Донія звелася на ноги й поглянула на Тайруса своїми великими переляканими очима, поки він здивовано розглядав її, продовжуючи тримати за руку.
— Він знає?
— Мені все відомо, — запевнив її Тайрус. На тлі його високого зросту й розвинутих м’язів вона виглядала такою маленькою. — Сенаторе фон Імпірінс, прийміть мої співчуття з приводу загибелі вашої сім’ї.
— Дякую, — промовила Сайдонія.
Тайрус напівобернувся до мене: він виглядав схвильованим і розгубленим, що було йому не властиво. Раптом я все зрозуміла й відчула гострий біль. Ще кілька хвилин тому він вважав, ніби ми порозумілися і вирішили всі питання. Тепер він знав, що це не так.
— Немезіда пояснила мені, у якій ситуації ви опинилися. Мушу визнати, я й досі здивований.
Донія сором’язливо кивнула.
— Сподіваюся, що я не створю зайвих проблем Вашому Високопреосвященству.
Тайрус пройшовся по кімнаті, роздивляючись навколо. Якою б гарною не була моя вілла, вона тьмяніла порівняно з пишністю його судна.
— Розумієте, — промовив він, — це може спричинити серйозні проблеми. Видавати себе за представницю Вельмишановного Панства — це злочин, що карається смертю. Коли ви розповісте, ким є насправді, — якщо трапиться така нагода — зрозумійте, що більшість Вельмишановних Панів бачили і спілкувалися з Немезідою... Після того, як я зійду на престол, має минути певний час, поки я не здобуду справжню силу й владу, тому на початку мені знадобиться підтримка вельмож. Я не зможу просто взяти й оголосити Немезіду самозванкою, очікуючи при цьому, що це зійде їй з рук. Той факт, що вони спілкувалися з Діаболіком, як із рівнею, Вельмишановні Пани сприймуть як особисту образу. Вони захочуть побачити, як покарають винних.
Донія прикрила рота рукою.
— О, Ваше Високопреосвященство, не дайте їм заподіяти шкоди Немезіді! — вона знову впала на коліна. — Ви повинні захистити її. Я не можу жити без неї.
Ці слова прозвучали як відлуння давніх спогадів: останні тижні у фортеці Імпірінс; її погрози вбити себе, якщо я помру. Стривожена, я впала на підлогу поряд із нею і обійняла її. Вона не зводила очей із Тайруса.
Він схвильовано дивився на неї згори вниз.
— Я зроблю все, що в моїх силах, аби врятувати Немезіду, Сенаторе фон Імпірінс. Але ця розмова буде марною, якщо я не здолаю свого дядька.
— Але якщо здолаєте...
Він став на коліна і знову взяв Сайдонію за руку.
— Тоді Немезіда житиме. Клянусь вам, — він поглянув на мене й немов зазирнув у саму душу.
Я глибоко вдихнула. Мені здавалося, що єдине, у що я можу вірити у цьому Всесвіті — це в любов Тайруса до мене.
Мабуть, він прочитав мої думки, тому що вираз його обличчя став ніжнішим.