— Ох, — це все, що я змогла сказати. Я не знала, що робити. — Доніє...
Донія підняла тремтячу руку, її щоки покрилися яскравими плямами.
— Ти не повинна нічого казати. У тебе ніколи не було вибору: любити мене чи ні. Ти була змушена мене любити. Це несправедливо. Це ніколи не було твоїм особистим вибором, і я завжди знала, що не можу скористатися цим. Я ніколи не стану цього робити, ти це знаєш. Я ніколи цього не зроблю.
— Мені не потрібна машина, щоб нав’язати почуття прив’язаності... — ці слова було складно вимовити, навіть після практики з Тайрусом. — Я дійсно люблю тебе. Ти врятувала мене, коли інших Діаболіків вбили. Ти не повинна була цього робити. Ти хотіла, щоб мене звали Немезідою Імпірінс, без дан. Я завжди думала, що ти дурненька і смішна, але відколи я тут...
— Що? — в її голосі прозвучала тьмяна надія.
— Я почала розуміти, про що ти завжди говорила. Що ти мала на увазі. Я нарешті зрозуміла, якою надзвичайною ти була, — я відвела погляд убік. — Я усвідомлюю, яка ти неймовірна. Ти завжди була моєю найкращою подругою, хоча мала бути просто власницею. Ти ніколи не вважала, що я — річ. Навіть тоді, коли я сама так думала.
Очі Донії наповнилися сльозами.
— Ти вважаєш, що з Тайрусом щось не так? — запитала я, бажаючи почути відповідь. — Мені важлива твоя думка. Вона для мене важливіша, ніж усі інші.
Вона похитала головою.
— Ні, Немезідо. Не починай сумніватися в чомусь через мене. Якщо в тебе почуття до Тайруса, тоді я хочу, щоб ти була з ним щасливою. Я бажаю цього більше всього на світі. Повір мені.
— Чому ти так говориш? — раптом у мене закралися підозри. — Що ви сказали одне одному? Ти лякаєш мене.
Вона підійшла, міцно стисла мої руки і піднесла їх до щік.
— Прошу тебе, ні про що не хвилюйся. Ми просто зрозуміли, наскільки ти важлива для нас обох. Просто я дещо розгубилася, коли він почав говорити про вибір.
— Який вибір?
— Важко сказати. Думаю, йому не подобається ідея повернути мені статус Сенатора фон Імпірінс, адже це призведе до багатьох проблем. Він хвилюється за тебе. І я дуже рада, що це так. Впевнена, він знайде рішення. А тепер давай змінимо тему, — вона стисла скроні. — У мене болить голова. Не принесеш мені опіумної мазі?
Її слова не переконали мене. Я знайшла мазь, але Сайдонія була не налаштована продовжувати розмову. Вона сиділа біля вікна, із сумом вдивляючись у далечінь, і здавалося, ніби їй було достатньо, щоб я просто сиділа поруч. Я сиділа і прислухалася до її дихання — як це було раніше, у фортеці, і розмірковувала над нашою незавершеною суперечкою.
Ніщо в нинішніх обставинах не втішало мене. Мені здавалося, ніби ми втрьох на краю прірви, а під нами — бездонна, темна порожнеча, і я підозрювала, що навіть далекоглядний Тайрус не здатен розгледіти, що очікує нас на дні.
45
ОСКІЛЬКИ ТАЙРУС уже не планував одружуватися з Елантрою, він мав переглянути стратегію своєї поведінки із Сигною.
— До останньої хвилини, до останньої миті я вдаватиму, ніби збираюся виконати свою частину угоди, — пояснив він мені.
Спочатку він планував прибрати зі свого шляху Рандевальда, а потім — Сигну. Але зараз йому необхідно було зробити Сигну своїм союзником, щоб розповісти про зраду матері її сину — Імператору. Тоді Рандевальд уб’є Сигну. А Тайрус уб’є Рандевальда, використавши для цього, швидше за все, якусь дієву отруту — найпростіший спосіб уникнути зустрічі з Діаболіками.
План здавався надійним, і не лише через відсутність ризику, що Тайрус одружиться на Елантрі. Я знала, що Сигна була значно небезпечнішим противником. Залишати її в живих було ризиковано.
Наразі ми збиралися виконати бажання Сигни. Сьогодні Тайрус публічно відмовиться від мене і обере Елантру як свою партнерку.
Судно Вельмишановної Пані Сигни — «Гера» — було не настільки претензійним, як «Валор Новус», або «Олександрія» Тайруса. Збоку воно виглядало доволі потворно: здавалося, ніби корабель побудовано навколо розбитого астероїда. Проте, коли ми із Тайрусом увійшли до великої прийомної зали Сигни, я зрозуміла, що всередині все влаштовано зовсім по-іншому.