Стабільність Імперії ґрунтувалася на суворому розподілі людей: на Ексцесів і Вельмишановних Панів.
Згуртовуючи членів Сенату задля оскарження заборони на наукову освіту, Сенатор фон Імпірінс зазіхнув на усталений порядок речей — на рівновагу сил. Візит Інквізитора був сигналом, що королівське незадоволення його діями зростає.
Це було попередження, до якого Сенатор не прислухався.
Тож одного вечора від Імператора прийшло повідомлення. Крики, що розляглися після цього, вирвали мене з обіймів сну. Донія продовжувала мирно спати, бо слух людини не такий досконалий, як у Діаболіка. Вислизнувши з ліжка, я помчала коридором і побачила їх посеред атріуму Сенатора: одягнена в нічну сорочку Мати-Засновниця била чоловіка по руках, а Сенатор відступав, захищаючись від її ударів.
— Дурень! ДУРЕНЬ! — лементувала вона. — Ти думав, що ніхто не дізнається? Своїми діями ти знищив нашу сім’ю!
Я підійшла і відірвала Матір-Засновницю від чоловіка. Хоч якою сильною вона була, її сила не могла зрівнятися з моєю. Сенатор пошкутильгав геть, поправляючи туніку.
— Ідіот! Негідник! Нам усім кінець! — кричала Мати-Засновниця, намагаючись звільнитися.
— Люба, — мовив Сенатор, розводячи руками, — є речі важливіші за життя або смерть однієї людини.
— А як же наша сім’я? А як же наша дочка? Ми втратимо все! — вона повернулась і схопила мене. — Ти, — Мати-Засновниця глянула мені у вічі своїми дикими очима, — виведи мене звідси. Очі мої його не бачили б!
Я зміряла приголомшеного Сенатора довгим, оцінюючим поглядом і повела його дружину геть. Мати-Засновниця здригнулася, коли я взяла її під руку. Я вела її до покоїв, як інваліда. Переступивши поріг, вона впала на стілець, учепившись руками в обшивку.
— Знищені... Ми знищені...
— Що відбувається? — запитала я. — Поясніть мені нарешті.
Ніхто не смів наказувати Матері-Засновниці, але, якщо життя Сайдонії було в небезпеці, я мала знати про це негайно.
— А ти як гадаєш, що відбувається? — мовила вона. — Мій чоловік виступив проти Імператора! Цей дурень думав, що він найрозумніший. Імператор не відміняв заборони на вивчення наук, тож мій ідіот-чоловік пішов обхідним шляхом і відправив інформацію з тих сміхотворних старих баз даних декому з Ексцесів — жителів Свавільного Пустища.
— Ексцесам, — шоковано повторила я. — Він що, збожеволів? Він що, бажає смерті?
Її губи скривилися.
— Цей дурень вірить, ніби може змусити Імператора до дій. Він вважає, що коли найгірші побоювання Імператора здійсняться, і Ексцеси почнуть створювати власні зоряні кораблі, то Імператор накаже Вельмишановним панам теж створити нові зорельоти. Він гадає, що тоді Імператор погляне на ситуацію його очима, — вона гірко розсміялася. — Певна річ, він прорахувався. Імператор убив тих Ексцесів. Щойно він повідомив, що знає, яку роль мій чоловік відіграв у цьому.
Я різко вдихнула.
— Пані, Сенатор починає становити загрозу для всіх вас. Дозвольте мені...
— Ти не вб’єш його, — вона звелася на ноги. — Хіба ти не бачиш, що вже запізно? Меч Імператора вже занесений над нашими головами. Справу зроблено. І, як завжди, підчищати за чоловіком доведеться мені. — Мати-Засновниця заплющила очі й зробила кілька глибоких вдихів. — Єдине, що ми можемо зараз зробити — це чекати. Що б не сталося далі, ми з тобою захистимо мою дочку будь-якою ціною.
— Будь-якою ціною, — погодилася я. Якщо це означало, що мені доведеться викрасти Донію з фортеці, я це зроблю.
Вона стиснула мій зап’ясток.
— Ти нічого не розкажеш Сайдонії. Сьогодні на неї чекає сеанс у соціальному форумі. Її совість не повинна бути обтяжена тягарем вини. Якщо вона перебуватиме в блаженному невіданні, інші діти розкажуть про це своїм батькам. Коли ж Сайдонія знатиме про нинішній стан справ, вона не зможе їх обдурити. Моя дочка обдарована в багатьох сферах, але брехати вона не вміє.
Я кивнула. Невинність Донії була її єдиним захистом. Її необізнаність захистить її, як ніщо інше, навіть краще за мене.
— Я нічого їй не скажу, — запевнила я Матір-Засновницю.
Донія не вміла брехати.
На щастя для неї, я — вміла.
Коли я повернулася до кімнати, вона прокинулася і протерла очі.
— Немезідо, щось трапилось?
— Ні, — лагідно відповіла я. — Мені було тривожно. Я ходила потренуватися.
— Не... — сказала вона, позіхаючи, — потягни... м’язи.
Я змусила свої губи розтягнутися в посмішці.