Просто він викликав у мене замішання, коли почав говорити про вибір, — сказала мені Донія. — Думаю, йому не подобається ідея повернути мені статус Сенатора фон Імпірінс, адже це призведе до багатьох проблем...
Значить... він вирішив діяти по-іншому.
Він попросив Елантру запросити мене на ритуал помазання, знаючи, які питання й одкровення це викличе... Він міг підштовхнути Елантру до думки, що й досі любить мене, не кажучи цього прямо. І тоді Елантра вирішила вбити мене. А коли вона почала ставити питання, він показав отруту, яка подіє на Сайдонію, але не на мене. Йому були відомі тонкощі церемонії помазання: він знав, що під час нанесення візерунків мені знадобиться допомога Сайдонії. Урешті-решт, Діаболіки нічого не знають про подібні церемонії. Сайдонія обов’язково б запропонувала руку допомоги, а отруту можна легко приховати в олії...
Якщо Елантра вб’є Сайдонію, то я зможу й надалі залишатися Сайдонією. А якщо я вб’ю Елантру, то йому не доведеться з нею одружуватися. Здавалося, що його вини в цьому немає, і ні я, ні Сигна не здогадаємося про те, що він зробив. Це було... Це було так схоже на Тайруса. Блискучий, підступний план.
Сигна обійшла тіло Елантри.
— Мабуть, він ніколи не збирався з нею одружуватися. Він так і не зрозумів, що я його перевіряла. Він провалив іспит, — вона поклала підборіддя на руки, і її губи викривилися у загрозливій посмішці. — Я б могла знайти його і покарати за скоєне, але не смію відбирати в Діаболіка радість помсти. Після служби сім’я збереться за обіднім столом... Сподіваюсь, я побачу тебе там.
Вона пішла до дверей, і я не стала її зупиняти. Я не могла зрушити з місця, я ніби перетворилася на льодяну статую. На віллі Елантри запала тиша, сонячне світло з вікна лилося на плями крові, що вкривали мою сукню, і на понівечене тіло, яку лежало поряд. А в сусідній кімнаті... У сусідній кімнаті! Дівчина, яку я повинна була захищати, тепер була мертва.
Я відчула гострий біль у грудях. Провела рукою по ключиці, задихаючись.
І єдине, про що я могла думати — це клятва, яку Тайрус дав Сайдонії.
Немезіда житиме. Клянусь вам.
Він поклявся їй у цьому.
Поклявся.
Тайрус говорив так впевнено, бо знав, що зробить усе можливе, аби це було правдою.
Він пожертвував її життям заради мого.
48
Я ХОТІЛА, щоб це було брехнею.
Я хотіла вірити, що Ситна обдурила мене.
Але з якого боку я не дивилася на цю ситуацію, я не могла їй не вірити. Я не могла переконати себе в тому, що це задумав не Тайрус.
Я аж ніяк не добра душа. Я давно змирився з тим, що коли стану на обраний путь, мої руки будуть у крові...
Я повинен жити із цим тягарем, Немезідо, що я і зроблю. Я житиму із цим.
Тайрус міг жити з кров’ю невинних на руках. Він відмовився принести мене в жертву. Я була єдиною річчю, яку він не хотів втратити. Тож...
Тож...
Це було ось чим. Щось, чим він був готовий пожертвувати.
Тепер Сайдонія лежала на ліжку. Я обгорнула її простирадлом Елантри і закрила її темні очі. Її шкіра була холодною. Вона стала попелястого кольору, і я довго дивилася на неї, намагаючись зрозуміти, як Донія, котра завжди дивилася на мене очима, сповненими життя, може лежати переді мною нерухомо, як воскова фігура.
Я зайшла в душ і змила кров Елантри. Потім одягла одну з її суконь. Не варто привертати до себе увагу, розгулюючи по «Валор Новус», зі слідами кровопролиття.
Справжнє кровопролиття було попереду.
Туман застелив мені очі, коли я зайшла під склепіння небесного куполу й пройшла крізь натовп людей, які поверталися з Великої Геліосфери. Я змусила себе пригадати Невені та її попередження, яким я так легко знехтувала.
Тайрус може бути ворогом твого ворога, але він усе одно залишається Домітріаном. Ніколи не довіряй їм. Жодному з них. Це родина вбивць і брехунів. Можливо, він і не відкрив ту ампулу із Розчинним Туманом, але він все-таки приніс її із собою. Про що це говорить?
Він приніс Розчинний Туман, знаючи, як це небезпечно, тому що усвідомлював силу погрози, силу відвернутої смерті. Він був достатньо розумним і далекоглядним, щоб не викинути ампулу і не залишити її на кораблі.
А потім, коли ми злітали з поверхні Люміни, він поцілував мене... Біль пронизав мене, як від смертельної колотої рани.
Олія для помазання повідала мені всю правду. Я занадто поважала Тайруса, щоб повірити, ніби він здатний на подібну помилку, щоб повірити, ніби він міг випадково розкрити свої почуття до мене... повірити, ніби він міг випадково розказати Елантрі, якою отрутою скористатися.