Моя голова розколювалася, і вогні навколо ніби пливли. Я дійшла до приймальної зали якраз, коли звідти вийшла Сигна. Вона зловила мій погляд, але пройшла повз, навіть не привітавшись. Замість того вона відвела вбік кількох найманих працівників Домітріанів, які чекали біля дверей.
Діаболіки Імператора також не охороняли дверей.
Сигна розчистила для мене шлях, але я не розуміла, чому вони відсутні. Я ввійшла до приймальної зали. Коли мої очі звикли до напівтемряви, я побачила, як вони всі — Тайрус, Дівайні, Салівар, Рандевальд — їдять і п’ють поміж парів, що повільно пливуть навколо них. Хезерд й Енгвіш завмерли біля дальньої стіни.
Ще одна дивина. Вони були занадто далеко, аби втрутитися, якщо я зараз зроблю свій хід.
Але я цього не зробила. Я зупинилася, тільки-но вони мене помітили.
Розмова стихла. Усі Домітріани з подивом поглянули на мене: колишня коханка Тайруса — незваний гість. Я розрізнила ботів безпеки, що продзижчали в моєму напрямку, — це були єдині охоронці в кімнаті, яких насторожила моя присутність.
— Сайдоніє? — спитав Тайрус. Він кинув один погляд на моє обличчя і скочив на ноги. — Сайдонія, що сталося?
Який чудовий актор! Перед моїми очима стояло обличчя Сайдонії на смертному одрі, і я просто дивилася на нього з відстані, що розділяла нас, і здавалася тепер невимірною.
Він справді вірив, що зможе організувати вбивство Сайдонії, і я не зрозумію, що він до цього причетний? Звичайно. Якби Сигна не прийшла і не промовила це вголос, я б ніколи не подумала, що це його рук справа.
Але тепер, коли мене наштовхнули на цю думку, це здавалося єдиним можливим варіантом.
Ти поставиш її життя вище за своє. Але я так не вчиню.
Це було те, що міг зробити Діаболік, — вбити одну невинну людину заради іншої, найдорожчої людини. Я могла це зрозуміти, тому що вчинила б так само, але я ніколи не зможу пробачити цього.
Я знала, що маю вчинити як Діаболік Сайдонії: помститися за цю огидну зраду. Вирвати його серце, як він вирвав моє. Розірвати його на шматки. Мій зір затуманився, бо я довгий час дивилася не кліпаючи, а потім я була змушена відвернутися, бо навіть тепер не могла вбити Тайруса. Можливо, Сигна і розчистила для мене шлях, але я не була її зброєю. Я навіть не належала сама собі.
Хтось спланував вбивство Донії, і я за це помщуся, але діятиму як Тайрус — не відкрито. Я впала на підлогу, опустившись на руки й коліна, і віддавши себе на волю Імператора.
— Я повинна зробити зізнання.
— Що це таке? — запитав Імператор, піднімаючись на ноги.
— Ваше Високопреподобство, я маю доповісти про змову проти вас.
Тайрус напружився, а Імператор підняв руку, коли його Діаболіки приготувалися накинутися на мене. Краєм ока, я побачила, як Сигна заходить до кімнати і раптом вражено зупиняється, побачивши мене на підлозі. Безсумнівно, вона очікувала, що коли зайде, я вже буду височіти над трупом її онука.
— Змова? — повторив Імператор. — Яка змова?
— Ваше Високопреподобство... — почав Тайрус.
— Я не Сайдонія Імпірінс, — перекричала я його. — Я — Немезіда дан Імпірінс, Діаболік сім’ї Імпірінс. Ми змовилися з вашим племінником Тайрусом вбити вас.
— Сайдоніє... — різко мовив Тайрус.
— Ні, ні, дозволь їй договорити, — перебив його Імператор, чиє обличчя світилося від тріумфу. І наказав Служницям: — Виведіть мою племінницю і її чоловіка геть. Решта залишіться. Я хочу це послухати.
Служниці вивели геть слинявих Салівара й Дівайні. Тайрус хотів підійти до мене, але Хезерд перегородив йому шлях.
— Ви... ви не розумієте, — сказав Тайрус, розгублено озираючись навколо. — Я думаю... думаю, що вона збожеволіла. Дозвольте мені поговорити з нею!
— Ти теж колись був божевільним. — розтягуючи слова промовив Імператор. — Я завжди тебе слухав.
— Сайдоніє, — мовив Тайрус, благаючи, — будь ласка...
— Не смій навіть вимовляти це ім’я! — закричала я на нього з болем у серці. — Думаєш, я занадто дурна, щоб роздивитися твою причетність до цієї трагедії? — здавалося, ніби мене розривають на дві половини, і горе засліпило мене. Я нічого не бачила і нічого не відчувала, крім свого болю. — Сайдонія померла. Вона мертва, і це твоїх рук справа, я це знаю!
— Зажди хвилину... — почав Тайрус.
— Сину мій, — холоднокровно мовила Сигна, яка підійшла до Імператора. — Яке страшне звинувачення. Хто знає, що задумав мій онук? Перш ніж він завдасть свого удару, раджу негайно його стратити.