— Зі мною цього ніколи не трапляється. Спи.
І вона заснула, знову поринаючи в дрімоту блаженного невідання.
Тієї ночі я більше не зімкнула очей.
Наступний крок Імператора не змусив себе чекати. Мене викликали до покоїв Матері-Засновниці.
Вона рідко відкрито посилала за мною. Її наказ стурбував мене. Зайшовши всередину, я побачила, що Мати-Засновниця лежить на ліжку з пониженою гравітацією, а бот краси фарбує сиве коріння її волосся і розгладжує зморшки обличчя. На перший погляд Мати-Засновниця скидалася на двадцять. Це називалося оманливою молодістю. Лише очі видавали її справжній вік: жодна молода людина не мала такого погляду.
— Немезідо. Я скористалася опіумними розтираннями. Спробуй.
Ця пропозиція мене здивувала. Я побачила баночку біля її ліктя. Опіат — лосьйон, який втирали в шкіру. Його дуже полюбляв Сенатор, але Мати-Засновниця рідко ним користувалася. Вона зневажала цей препарат, бо він розслабляв. Переважно Мати-Засновниця вживала відновні хімічні препарати, що робили її кмітливішою і пильнішою.
— Це марнотратство використовувати їх на мені.
Вона роздратовано відштовхнула руку бота краси.
— Звісно, ви, Діаболіки, переробляєте наркотики занадто швидко. Вам ніколи не пізнати хвилюючих відчуттів від якісного інтоксиканту.
— Або опік смертельної отрути, — нагадала я їй.
Вона підперла свою точену вилицю кулаком і почала уважно роздивлятися мене. Препарат зробив її зіниці крихітними і надав її жестам нехарактерної недбалості. Я чекала, до болю насторожена, щоб почути причину, з якої вона покликала мене.
— Шкода, — сказала вона нарешті, опускаючи палець в опіумні розтирання і намащуючи їх на зап’ястя, — що ти не здатна відчути це. Незабаром вони знадобиться тобі так само, як мені зараз.
— Чому?
— Імператор наказав відправити Сайдонію до Хризантеміуму.
Її слова були подібні удару кулака в живіт, що перехоплює тобі подих. Якусь мить єдине, що я чула — це власне серцебиття, що шалено віддавалося у вухах.
— Що? — прошепотіла я. — Він хоче, щоб вона приїхала до Імператорського двору?
— О, саме так усе і відбувається, — гірко промовила вона. — Мій дід засмутив його, і за це він стратив мою матір. Імператор рідко завдає прямого удару — наслідок впливу його мерзенної матінки. Вельможна Пані Сигна вважає, що найбільше шкодить удар у серце...
Перш ніж усвідомила, що роблю, я вже перетнула кімнату, і мої руки стиснули плечі Матері-Засновниці — міцніші, ніж у Сайдонії, але розчавити їх було так само легко.
— Сайдонія не поїде! — мій голос був низьким. Він був ніби відлунням того холодного темного гніву, що заповнив серце. — Я вб’ю тебе раніше, ніж ти відправиш її на вірну смерть.
Вона поглянула на мене — в її очах не було страху.
— У нас немає вибору, Немезідо. Він вимагає, щоб за три місяці вона прибула до Імператорського двору, — Її губи розтяглися у млявій посмішці й вона простягла руку до моєї щоки, стискаючи своїми довгими нігтями мою плоть. — Ось чому я збираюся відправити замість неї у Хризантеміум тебе. Ти станеш Сайдонією Імпірінс.
Мені знадобилася хвилина, щоб зрозуміти її слова, і навіть коли я усвідомила, що вона сказала, це здавалося повним безглуздям.
— Щ-що?
— Ти виглядаєш такою приголомшеною! — сміх Матері-Засновниці був нервовим, але вона не кліпаючи дивилася в мої зіниці своїми ясними очима. — Мені повторити ще раз?
— Я? — я похитала головою. Любові до Матері-Засновниці я не відчувала, але завжди вважала її розумною. Я гадала, що вона при своєму розумі. — Ви не жартували, коли сказали, що я стану Сайдонією?
— О, звичайно для цього знадобляться деякі модифікації, — вона зміряла моє тіло довгим поглядом. — Єдине, що всі бачили, — це аватар Сайдонії, який схожий на неї не більше за тебе. Твій колір шкіри, твої м’язи... Ми можемо це виправити. А щодо твоєї манери поведінки... я запросила свого Церемоніймейстра Етикету, щоб вона виклала вам обом його основи, яким свого часу навчила мене.
Я відступила на крок назад. Ця жінка втратила розум.
— Церемоніймейстр Етикету не зможе навчити мені бути людиною. Одного погляду достатньо, щоб зрозуміти: я — не справжня людина. Ви самі неодноразово це повторювали.
Мати-Засновниця схилила голову набік, і її очі злісно блиснули.
— О, так. Цей холодний, безжальний погляд... абсолютно позбавлений емпатії. Характерна риса Діаболіка! Навпаки, я підозрюю, що ти впишешся в те гніздо гадюк краще, ніж ти думаєш, — вона тихо розсміялася. — Значно, краще, ніж це зробила б Сайдонія.