— Дякую, бабусю, за твоє прийнятне прохання, яке я зможу виконати. А тепер перейдемо до виконання вашої частини угоди...
Він жестом запропонував їй знову зійти на поміст.
Сигна примружила очі. Вона повільно піднялася по сходах і повернулася до натовпу, розриваючись між необхідністю зберігати гідність і бажанням молити про спасіння. — Я вбила Рандевальда...
На мить її голос затремтів, і здалося, ніби черству Сигну почали душити сльози.
— Вбила єдине породження моєї утроби, свого найулюбленішого сина. Ця думка постійно переслідує мене, і це триватиме, доки порожнеча смерті не поглине мене. Я вбила багатьох членів своєї родини, але все, що я робила, я робила винятково на благо Імперії, і не шкодую про це.
Тайрус поклав руку їй на плече й зазирнув в обличчя.
— Про що ви забули?
Сигна відкрила і закрила рота. Вона не очікувала подібного.
— Що... ще?
Тайрус не зводив із неї очей, ніби транслюючи їй мовчазне послання. Потім він кивнув головою у мій бік.
Кутки губ Сигни скривилися, її обличчя закам’яніло, ніби вона розмірковувала, чи варте снодійне подібного зізнання. Потім вона поглянула на мене, усе ще зберігаючи на обличчі ту дивну посмішку.
— Якщо ти бажаєш взяти на себе цей тягар, Тайрусе, не в моїх силах зупинити тебе. Об’єднавшись із Ексцесами, ти вже ступив на шлях власної загибелі, тому можеш зробити ще один крок і зв’язати свою долю зі створінням, існування якого противне самій природі. Немезіда дан Імпірінс, це я спланувала смерть твоєї господині — Сайдонії.
Вона. Вона. Земля втекла з-під моїх ніг, і мені здалося, ніби я перестала дихати.
— Мої Діаболіки дізналися про вашу змову проти мене, тому я змусила дівча Пасус діяти і запропонувала ритуал помазання як чудову можливість для реалізації свого плану. Я тільки навчила її, що і як сказати, аби підтвердити твої сумніви. Дурне дівчисько навіть не зрозуміла, чому я хотіла, щоб вона сказала подібні речі, адже все одно збиралася вбити тебе, але до самого кінця не усвідомлювала, що тим самим готує підґрунтя для власної смерті. Оскільки я бажала лише смерті Тайруса, вона була мені більше не потрібна. — Сигна знову проникливо подивилася на Тайруса. — Сподіваюсь ця сповідь вдовольнила тебе?
У мене почало дзвеніти у вухах. У голові запаморочилося, і я була ледь здатна сконцентрувати свою увагу на голосі Тайруса:
— Дякую вам за чесність, — сказав він. — Ви бажаєте, щоб вам вкололи снодійне прямо зараз?
— Я піду на зустріч своїй смерті.
— Розумію, — на обличчі Тайруса з’явилося відчуття поваги до неї. Він взяв її за плечі і поцілував у чоло. — Бабусю, дякую вам за все, чому ви мене навчили.
Із цими словами Сигна високо підняла підборіддя і востаннє обвела поглядом Геліосферу: своїх непритомних Діаболіків, непримиренних ворогів і мене — ту, кому вона пророкувала смерть, на зустріч якій тепер вирушає сама.
— Тепер я бачу, хто насправді найпідступніший із Домітріанів, Тайрусе, — промовила вона наостанок. — Упродовж цих останніх тижнів, я щиро вірила, що ми з тобою рухаємося до однієї мети, що ти, можливо, саме той спадкоємець, який під моїм керівництвом побудує велику Імперію. Але натомість ти планував мою смерть у мене за спиною. Горе вам усім, бо тепер вами править найкмітливіший із лиходіїв. На зорі свого правління він усіяв священний космос жертвами свого віроломства. Достойні діяння для найнебезпечнішого з моїх нащадків. Ви самі накликали на себе цю долю, — і тихо прошепотіла слова, що почула тільки я, — як і я.
Її так тіпало, що це було видно навіть під її пишною церемоніальною сукнею, і вона ледь не випустила з рук препарат, який на подушці подав Лікар нан Домітріан. Вона поклала його в кишеню, і її плечі були напруженими, поки вона йшла до своєї кришталевої гробниці й вмощувалася на своєму ложі. Після чого прозора кристалічна кришка закрилася.
Ми спостерігали, як гробниця Сигни відділилася від Геліосфери і вилетіла в темряву, прямуючи до найяскравішої зірки у Сонячній Системі. Якщо вона долетить до зірки і згорить, це стане добрим знаком для часів правління Імператора Тайруса фон Домітріана. Якщо ж її знищить сила гравітаційного поля системи, перш ніж вона добереться до зірки, тоді всім все одно скажуть, що гробниця досталася небесного тіла.
Мої думки перемішалися, розвіялася впевненість у неминучості смерті. І тепер у моїй голові лунали слова Сигни, бо я відчайдушно хотіла вірити, що це правда. Я хотіла вірити, що один із двох людей, яких я любила в цьому Всесвіті, не вбив іншу.