Тим не менше, її почуття до мене мали менше значення, ніж мої почуття до неї.
У якусь мить під час споглядання темряви за вікном у мене виникло внутрішнє протиріччя. До цього часу мені ніколи не спадало на думку, що у відданості є щось глибоко егоїстичне. Враховуючи те, чим я була, я не повинна мати власного его або особистих потреб. Навіть зараз я, котра потребувала лише три години на добу для сну, лежала на солом’яному матраці біля ліжка Сайдонії, тому що їй необхідно було спати вісім годин на добу, і вона почувалася спокійніше, знаючи, що я поряд.
Діаболік повинен бути абсолютно самовідданим, коли справа стосується господаря: не може бути й мови про особистий інтерес.
Однак, виявляється, у мене є особиста зацікавленість. Як таке можливо, якщо я — не справжня людина? Відчуття приниження, егоїзм — усе це було неприродним для такої істоти, як я. Так не повинно бути.
Я заворушилася в ліжку. Краще просто лежати, прислухаючись до повільного дихання Донії, і викинути все з голови.
А потім я почула шурхіт кроків за дверима. Я миттю насторожилася.
— Вийди на хвилинку, Немезідо.
Шепіт був настільки тихим, що Сайдонія не почула б його, навіть якби не спала. Я схопилася на ноги, перетнула кімнату і вийшла за поріг.
Мати-Засновниця чекала на мене, схрестивши руки.
— Ходімо.
Вона розвернулася, а я беззвучно і беззаперечно пішла за нею. Ми прийшли у її флігель. Я ніколи не бачила покоїв Матері-Засновниці, тому була здивована, коли опинилася в приміщенні, заставленому громіздкими реліквіями. Я витріщилася на недоладну кам’яну скульптуру, що зображувала пухке людське створіння. Чому вона цінує подібну річ?
— Ця статуетка була створена ще до появи перших землеробських цивілізацій на Землі, — пояснила Мати-Засновниця, помітивши мій допитливий погляд. — Вона безцінна.
— Чому? Не бачу нічого вражаючого. Донія здатна висікти значно кращу скульптуру.
— У тебе справді відсутнє поняття цінності.
Вона дістала залізну коробку і відкрила кришку. Звідти із дзижчанням вилетів рій крихітних металевих механізмів, що за розміром були менші, ніж кінчики моїх пальців. Спостерігаючи за ними, я помітила, як із кожного механізму виткнулося по голці.
— Сутера мала рацію, — мовила Мати-Засновниця, оглядаючи мене. — Ти надто велика для справжньої людини. Нам доведеться урізати твої м’язи і обтесати кістки. Ось для чого потрібні ці механізми.
Я втупила очі в боти, що роїлися навколо, немов комахи в саду. Голки механізмів блискотіли у світлі.
— Потрібно так багато?
— Кожен із механізмів впорскуватиме речовину у визначену ділянку твого скелета, щоб розпочати процес руйнації тканин. Нам потрібно швидко зменшити тебе. Я сказала Лікарю Ізарусу нан Імпірінс, що це для мого чоловіка, бо він став не по моді огрядним, і я хочу зменшити його до привабливішого розміру. Лікар повідомив, що цю процедуру потрібно повторювати протягом багатьох ночей. На щастя, у нас є три місяці до твого від’їзду у Хризантеміум. Вони нам знадобляться. Кожні дві ночі, після того, як Сайдонія засне, ти приходитимеш сюди для ін’єкцій.
Я перевела подих, мені не було страшно, але моє серцебиття прискорилося. Адреналін.
— Схоже, це буде боляче.
— Мені сказали, що біль нестерпний, — відповіла Мати-Засновниця. — Я б запропонувала тобі знеболювальний засіб, але ми обидві знаємо, що це марна справа.
«Заради Сайдонії», — подумала я.
Я зняла верхній одяг і простягла руки й ноги. Вона не побачить, як я здригаюся від болю.
— Тоді, почнемо.
Наступні кілька ночей мені снився рій комах, що кололи, різали і роздирали мене. Після пробудження мені здавалося, ніби мої руки викручували і перемелювали, а литки і стегна на ранок ставали набряклими. Мені було важко приховувати свій хворобливий фізичний стан від Донії. Я почувалася виснаженою, а щоразу, коли ходила до туалету, мене не полишала думка, що з організму виходять молекули моїх м’язів.
Заради Сайдонії, нагадувала я собі, опускаючи рукава, щоб приховати візерунки синців на руках. Кожен крок спричинював нестерпний біль, кістки здавалися великими уламками, але я намагалася не показувати цього.
Можливо, спад моєї сили і зробив мене нормальнішою, проте це ускладнило подальші заняття із Церемоніймейстером Етикету. Сутера ну Імпірінс швидко оговталася від образи, якої їй завдала Сайдонія, і почала вчити нас основам поведінки Вельмишановного панства: манері поводження під час зустрічі з Імператором. Зазвичай я легко виконувала будь-які фізичні завдання, але втрата сили давалася в знаки. Я ледь спромоглася опанувати основи швидше, ніж Донія.