Потім Імператор сказав мені віддати наказ, щоб вона перейшла до білування ніг, і я виконала його настанови. Шкіра Служниці відпадала кривавими шматками, її обличчя заливали сльози, та вона продовжувала зрізати шматок за шматком.
Увесь цей час Імператор не зводив із мене очей.
Я схаменулася, раптом усвідомивши, що маю якось відреагувати на цю картину. Зважаючи на те, чим я була, подібні звірства не викликали в мене жодних емоцій, але це, безперечно, мало підняти бурю емоцій у Сайдонії. Це б схвилювало будь-яку нормальну людину. Тим не менше, я відчувала, що вияв страху тільки підігріє азарт Імператора, а можливо, надихне на продовження тортур задля власної втіхи.
Що зробила б Сайдонія на моєму місці?
Я дивилася, як Лезер завиваючи від болю, продовжувала покірно виконувати наказ. Її крики заглушали всі інші звуки. Я намагалася збагнути, як саме маю відреагувати. Більшість із Вельмишановного Панства почувалися недобре. Інші потайки відводила очі. Були й такі, хто дивився на Лезер і ніби не помічав її. А решта, здавалося, отримувала задоволення від видовища.
Сайдонія б не стала мовчки спостерігати за цим.
Вона закричала б на Імператора і спробувала б захистити Лезер. Донія не могла спокійно дивитися на те, як знущаються над безпомічними створіннями. Саме тому тут замість неї була я.
Як ще могла відреагувати Сайдонія? Як?
Вона могла розплакатися.
Я не вміла плакати. Я просто була не здатна на це.
У цій ситуації я могла зробити тільки одне.
Тож я закотила очі, відкинула голову назад і дозволила своєму тілу осісти на підлогу, намагаючись зобразити, нібито більше не в змозі витримати це. Церемоніальні шати були настільки важкими, що коли я впала, у залі пролунав гучний брязкіт, а я залишилася лежати на підлозі: кожен мій м’яз був розслаблений, а дихання сповільнене — такий собі образ приголомшеної вразливості й слабкості. Роль була зіграна доволі правдоподібно. Я вправно обіграла ситуацію, уникнувши жорстокості Імператора і нейтралізувавши її. Можливо, це спрацює.
На хвилину в залі запала тиша, а потім роздався вибух сміху.
— Ми налякали дівча Імпірінсів? — вигукнув Імператор, — Підозрюю, що так і є. Де ж її наймані працівники? Підійдіть, не бійтеся, — у його голосі почулися нотки роздратування. — Я не збираюсь білувати жодного з вас. Розваги скінчилися.
Імператор, який тепер перебував у доброму гуморі, наказав їм віднести мене в нові покої.
Я не розплющувала очей, продовжуючи зображувати непритомність. Одягнена в екзокостюм і церемоніальні шати, я важила забагато, тож робітники зняли з мене найважчі деталі вбрання. Лезер продовжувала стогнати, тому в той час, як мене готували для транспортування в покої, я не втрималася і розплющила очі, щоб крадькома поглянути на Служницю — й роздратовано усвідомила, що Імператор збирається залишити її в такому стані.
Вона корчилася на підлозі, бо втратила забагато крові й більше не могла стояти на ногах, а її сукня наскрізь просякла кров’ю. Інші Служниці пройшли повз неї, ніби Лезер там і не було. Мене вразило, наскільки безпорадною стає істота, позбавлена свободи волі. Вона навіть не здатна на самозахист. У найпростішої комахи, і то є інстинкт самозахисту, але не в подібних істот.
— Коли вона нарешті замовкне і стихне цей пекельний крик? — запитав юнак, який підійшов до Лезер, щоб роздивитися її.
Я одразу впізнала його.
Високий, широкоплечий і рудоволосий. Соціальний статус Тайруса Домітріана видавала сама лише кількість очей, що були спрямовані на нього. У його зовнішності були неприховані вади, так само, як і в його аватарі: веснянки і ямочка на підборідді. На відміну від аватару, його очі блищали, майже сяючи від божевілля. Кожна клітина його тіла випромінювала шалену енергію — від цієї картини майже перехоплювало подих.
— Це так неблагородно. Зараз же припини скиглити, — мовив Тайрус до Лезер, ніби Служниця була в змозі його почути. — Хіба можна так себе поводити при Вельмишановному панстві?!
Біль повністю затьмарив залишки свідомості Лезер і вона була не здатна почути його або виконати його накази, тож юнак закотив свої блакитні очі, витягнув із кишені тонку циліндричну зброю і вистрілив спалахом світла їй у груди. Вона затихла. Я одразу зрозуміла: Служниця померла.
— Тайрусе! — з докором мовив Імператор. — Що я тобі казав про вбивство людей?
— Так, так, знаю, спершу слід отримати твій дозвіл, дядьку, — пробурчав Тайрус, зігнувшись у поклоні. — Але на свій захист можу сказати, що вона дратувала мене.