— Ех ти... — з ніжністю промовив Імператор, — вона й так уже була живим мерцем. Навіщо було пришвидшувати її смерть?
Тайрус схилив голову на бік: його блакитні очі з блідими віями блищали, а на губах грала божевільна посмішка.
Я пригадала все, що мені було відомо про Тайруса Домітріана. Після зустрічі з аватаром цього безумця я з цікавістю слухала розповіді Сутери ну Імпірінс про нього. Він був одним із найбільших посміховиськ Імперії. Призначення божевільного племінника своїм спадкоємцем було одним із найбільш правильних рішень Рандевальда Домітріана. Навіть його найзапекліші вороги не наважаться вбити Імператора, побоюючись його спадкоємця.
Я не помітила, як мої очі розплющилися ширше. Я усвідомила це, лише впіймавши на собі скептичний погляд дівчини, яка перебувала на іншому боці кімнати й дивилася прямо на мене — здається, вона була єдиною, хто звернув на мене увагу. Її чорне волосся спадало на плечі акуратними кучерями, а очі пильно мене вивчали.
Я знову зімкнула повіки, розсерджена, що вона помітила мій фарс. Мене понесли геть із кімнати, а Імператор тим часом продовжив головувати на зібранні. Усі й думати забули про знущання над Служницею.
Ці люди справді були жорстокими.
Але якщо вони становитимуть хоч найменшу загрозу для Сайдонії, вони довідаються, що я набагато жорстокіша.
11
НОВОПРИБУЛИХ Вельмишановних Панів розміщали на розкішних віллах, розташованих під одним із велетенських куполів «Валор Новус», у склепінні яких навіть неможливо було розгледіти стелю. Щоб спокійно роздивитися все навкруги, я зробила вигляд, ніби отямилася, щойно наймані працівники винесли мене подалі від очей основної маси Вельмишановного панства.
Мене завжди вражали вольєри для тварин і сади у фортеці Імпірінсів. У Хризантеміумі рослинність вкривала безмежні простори зелених пагорбів, сягаючи в такі далі, що обриси найвіддаленіших дерев розмивалися в горизонті атмосфері.
Знову закралася думка, що ми стоїмо на поверхні планети, хоча я знала — це лише прозорий куполоподібний відсік судна. Виконуючи вказівки Імператора, наймані працівники вивели мене до вілли, що була закріплена за родиною Імпірінс.
Опинившись усередині шикарної вілли, я вперше, з часу перебування в приймальній залі Імператора, вільно зітхнула.
— Вельмишановна Панно Імпірінс, як ви почуваєтеся? — запитав один із працівників.
Я поглянула на нього.
— Зі мною все гаразд. Ви чудово виконали ваш обов’язок, супроводивши мене до Хризантеміуму й представивши родину Імпірінс Імператору. Дякую вам. Тепер можете бути вільними.
Наймані працівники виглядали вкрай здивованими, проте я не стала їм нічого пояснювати. Служниці не вміли ні мислити, ні встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Отже, вони не помітять, що я поводжуся «дивно», тоді як наймані працівники можуть зробити певні висновки. Саме тому тепер, коли вони виконали свої офіційні обов’язки, я більше не потребувала їхніх послуг: їх побачили, а мене визнали їхньою господинею. Принаймні, якщо вони поїдуть, я буду певна, що жодного з них не спіткає доля Лезер.
У фортеці Імпірінс доба складалася з шістнадцятигодинного дня, під час якого світило яскраве сонце, і восьмигодинної ночі, коли світло було тьмяним. Денно-нічний цикл «Валор Новус» змінювався відповідно до положення зірок за вікном і залежав від того, яким боком Хризантеміум розвернена до якогось із сонячних дисків. Проте на кожній віллі були ширми, що закривали вікна й створювали ілюзію ночі. За моїм наказом Служниці опустили їх, щоб я могла виспатися перед завтрашньою службою в геліосфері — служби проводили тричі на тиждень, у той час, коли всі шість сонячних світил було видно з «Валор Новус».
Як виявилося, сон був недосяжною розкішшю навіть для такого створіння, як я, хоча, щоб виспатися, мені не потрібно було багато часу. Про прибуття мого першого гостя голосно сповістив домофон:
— Невені Сагну до Сайдонії Імпірінс.
Невені Сагну? Я зашнурувала напівцеремоніальне вбрання, намагаючись згадати, чи було це ім’я у списку, із яким я ознайомилася під час навчання. «Сагну» не було в переліку сенаторських імен, і я не пригадувала, щоб Донія коли-небудь розповідала про Невені після спілкування на соціальних форумах.
Коли я вийшла назустріч новій гості, то побачила невисоку дівчину із сяючим чорним волоссям і одинарними повіками, що нагадували ті, які Сутера ну Імпірінс зробила собі після останнього сеансу в ботів краси. Але з рисами обличчя дівчини вони гармоніювали набагато краще, і я дійшла висновку, що це одні з рецесивних ознак — на зразок рудого волосся й відокремлених мочок вуха, що зрідка даються людям від природи. Поверх її коміру лежало намисто серпоподібної форми — вигнута металева пластина із заточеним краєм, що була всіяна коралами для маскування смертоносної природи, бо, по суті, це був імпровізований кинджал. Можливо, когось і можна було обдурити, видавши це знаряддя вбивства за прикрасу, але не мене.