— Що ти... що ти таке? Що ти за монстр?
Вона зачепила рукою чашу, і вино розлилося по підлозі, і це наштовхнуло мене на думку про те, як вийти із цієї ситуації. Я придумала, що мені робити із цими двома огидними створіннями.
— Негайно повернися сюди, — мовила я тихим, звіриним голосом.
Вона скрикнула, коли я вистрибнула з води і рушила до неї. Перш ніж вона змогла втекти, я схопила її за волосся і закинула назад її голову. Вона завмерла. Салівар вдарив мене по потилиці, намагаючись допомогти дружині, тому я миттю схопила його і перекинула через спину на землю.
Вільною рукою я наповнила чашу.
— Це вино стирає пам’ять, чи не так? — прохрипіла я. — Велика доза вводить у кому, так, Саліваре?
— Стривай, зачекай! — простогнав він.
— Мовчати! — гаркнула я йому на вухо. — Моліться своєму Життєдайному Космосу, щоб ви вижили після цього.
І я почала вливати вино йому в горлянку. Він захлинався, закривав рота, але я затисла йому носа і продовжувала заливати вино, доки його тіло не розпласталося на підлозі.
Дівайні встала на ноги. Я скрутила їй руку за спину й змусила випити рештки вина.
Переконавшись, що зробила все, як слід, я вдяглася і викрутила волосся. У голові роїлися тисячі думок, я поспіхом розмірковувала, як приховати заподіяне. Усі знали, що сьогодні ввечері я збиралася сюди! Що мені робити далі? Я навіть не уявляла...
Раптом почувся шурхіт у кущах. Я заклякла, коли побачила, як із них вийшла Невені Сегну із вигнутим лезом кольє в руках.
Ситуація ускладнювалася. Вино скінчилося. Я не могла опоїти її. Мені доведеться втопити дівчину.
— Сайдоніє! — вигукнула вона, оглядаючи Домітріанів. Два безвольні тіла лежала на підлозі. — Що... що тут сталося?
— Як давно ти тут? — запитала я натомість. — Ти сама?
— Зви-звичайно, сама. Я просто... просто просковзнула повз Служниць...
Вона вказала назад.
Отже, вона нічого не бачила. Добре. Вона не знатиме, що мене слід остерігатися.
Мій голос прозвучав дуже тихо і загрозливо:
— Підійди ближче. Я розповім тобі, що сталося.
Вона просто стояла і приголомшено дивилася на цих двох. Я рушила до неї з наміром зламати їй шию. Проте Невені здивувала мене. Її зуби блиснули, коли люта посмішка з’явилася на її обличчі і вона вдарила Салівара ногою. Я зупинилася, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Невені вдарила його ще раз, а потім штовхнула ногою Дівайні. Коли вона відвернулася від Домітріанів, на її очах бриніли сльози, які вона тримала в собі весь цей час. Вона намагалася не розридатися, але при цьому сміялася.
— Не знаю, що ви з ними зробили, та по правді сказати, мені байдуже. Вони помруть? Скажіть, що вони помруть!
— Я не знаю, — зізналася я, зовсім спантеличена її поведінкою. Я спіймала себе на тому, що знову дивлюся на лезо в її руці, і тут зрозуміла, що вона прийшла сюди... аби допомогти мені?
— Вони заслуговують на смерть. Вони робили це стільки разів... — зі злістю промовила Невені, махнувши лезом. — Ви не перша. Та і я теж. Я навіть не можу пригадати свою першу ніч у цьому місці. Але я бачила, як вони запрошували інших, і я знаю, що сталося зі мною. Цього разу я не могла залишитися осторонь і дозволити повторитися цьому жахіттю!
— Ти справді прийшла сюди, щоб зупинити їх? — я не могла зрозуміти мотиви її дій.
— Я не знаю, що збиралася робити, — зізналася вона, усе ще стискаючи зігнуте лезо тремтячими руками. — Швидше за все, я б засадила їм кинджал у серце, або просто порізала обличчя Дівайні, але... але я не могла дозволити їм вчинити це знову.
І в цю мить з її очей полилися жорстокі, злі сльози, і я усвідомила, що ця дівчина прийшла, щоб врятувати спадкоємицю Імпірінс. Щоб врятувати Донію.
Я не могла скривдити дівчину, яка готова була вчинити подібне заради Донії.
— Дякую. Я справді вдячна тобі, — я не звикла говорити до таких слів, але зараз говорила від щирого серця.
— Нам потрібно приховати... хай би що тут сталося, — сказала Невені, обвівши рукою приміщення. — Сайдоніє, я нічого не питатиму. Але я знаю, де зберігаються файли із камер спостереження. Я з’ясувала це, перш ніж прийти сюди, — вона похмуро посміхнулася. — Я знищу всі записи за останню добу або приблизно за цей проміжок часу. І ми разом вигадаємо правдоподібну історію подій.
Я приголомшено кивнула.
— Разом.
Ось так Невені Сегну стала моєю союзницею. Якби в мене був вибір, я б не обирала її на роль свого поплічника, до того ж, вона однозначно не покращить репутації Імпірінс, яких вважають єретиками... Але іноді доля не залишає нам вибору, а тільки пропонує вибрати менше зло.