Служниці ходили поміж гостей і розносили на розкішних тацях напої, закуски і наркотики. Серед останніх публіці пропонували пакетики порошку, флакони з інгалянтами, одурманюючі речовини у вигляді крапель, які можна було додати в напої, різноманітні мазі, що втираються у шкіру. Сутера ну Імпірінс показала нам, як використовувати всі види наркотичних речовин, і змусила спробувати кожен із них. Я зробила вигляд, що втерла в шкіру мазь, бо знала, що не відчую ефекту від наркотиків, до того ж, якби я не скористалася хімічними речовинами, пропонують на одному з найбільших імперських свят, це могло привернути зайву увагу.
Імператор наказав прикувати Тайруса навпроти вікна, з якого попередньо зняли захисний екран від ультрафіолетового світла, — щоб спадкоємець Прімус провів увесь день під сліпучим сонячним світлом і отримав опіки. Крім того, йому заборонили куштувати будь-які святкові частування.
Коли ми побачили Тайруса, його шкіра вже була яскраво-червоного кольору, але здавалося, він зовсім не соромиться своєї публічної ганьби. Більше того, посмішка на його обличчі підказувала мені, що він насолоджується шокованими поглядами людей, які проходили повз.
— ...я не зміг стриматися, бабусю, — з манірною повільністю промовляв Тайрус, коли ми його минали.
Мій слух вловив їхню розмову. Я поглянула на Невені, але вона була зайнята, намагаючись непомітно вилити вміст флакон дурману і водночас зробити вигляд, ніби розтирає його на зап’ястку. Після сумнозвісного досвіду у ваннах Домітріанів було не дивно, що вона не виносила всього того, що могло позбавити її здатності контролювати себе.
Я знову прислухалася до розмови.
— Ви не знаєте, що робить зі мною поєднання безволосого тіла і невинності, — продовжував Тайрус. — Просити мене приборкати свої пориви — це те саме, що поставити перед голодним рідкісний делікатес і вимагати, щоб він приборкав бажання скуштувати шматочок. Очікувати подібного самоконтролю жорстоко і якось не по-людськи.
— Ти — ганьба цієї Імперії! — сварилася глава сім’ї Домітріан, Вельмишановна Пані Сигна. — Ти навіть не наніс ритуального малюнка на тіло.
Обличчя Сигни, на відміну від лиця її онука, було прикрашене вишуканим візерунком зі сліз.
— Ці чорнила страшенно подразнюють мою шкіру.
Тайрус безтурботно посміхався. Його блакитні очі здавалися світлими і майже сором’язливими на тлі короткого мідного кольору волосся. Його ніс був довгим, а на підборідді виділялась немодна ямочка, яку він ніколи не модифікував за допомогою ботів краси. Невені розповіла мені, що Тайрус жодного разу не змінював своїх рис, навіть заради урочистих подій. Як і більшість безумців, він не зважав на свій зовнішній вигляд. Мабуть, він не вперше накликав на себе гнів дядька, і йому вже не раз доводилося висіти навпроти цього вікна, судячи з кількості веснянок. Загадка полягала в тому, чому він ніколи їх не прибирав.
— Хіба в тебе немає поваги до пам’яті твоєї покійної матері? — допитувалася Сигна. — До твоїх братів і сестер? Свято Вшанування Пам’яті проводиться на честь наших померлих!
Тон голосу Тайруса трохи змінився, дещо зменшилась безтурботність.
— Бабуся, думаю смерть моїх батьків — це велика трагедія, з якою не зрівняється жоден День Вшанування Пам’яті... І я абсолютно впевнений, що ти і мій дорогий дядечко погодитесь із цим.
Усім було відомо, що мати Імператора доклала руку до вбивства інших претендентів на трон, у тому числі й власних, менш улюблених дітей. Імператор Рандевальд відплатив матері, призначивши божевільного племінника Прімуса своїм Наступником, аби переконатися, що матір ніколи не виступить проти нього.
І от щойно цей душевно хворий кинув їй в обличчя небезпечне звинувачення, ніби не усвідомлюючи цього. Я не могла втриматися від спокуси озирнутися назад, щоб побачити реакцію Сігни.
Обличчя глави родини Домітріан налилося кров’ю. Вона примружила очі й поглянула на Тайруса.
— Ти на щось натякаєш, дороге дитя? Адже ти говориш про мою плоть і кров!
— Я ні на що не натякаю. Я лише кажу, що ви не пояснили мені, чому я повинен знову вшановувати їхню пам’ять? Подивіться, як щедро ви прикрасили себе, оплакуючи їх: підозрюю, що вашої жалоби вистачить на нас обох, — після цього його голос знову змінився, набувши безтурботності. — Крім того, що означає загибель кількох членів сім’ї? Мої батьки пишалися б, дізнавшись, що породили Живого Бога — такого, як я.
Підозра зникла з очей Сигни, натомість з’явилося роздратування.
— О, Геліосе, допоможи мені. Ти — божевільний дурень і загибель для цієї сім’ї! Горе цій Імперії, якщо ти зійдеш на трон! Космосе, я клянуся, якщо настане цей зневажений сонцем день, я відлечу в ореол зірки! — Сигна відвернулася від онука.